Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Помітивши подив Робін, вона всміхнулася і провадила:
— Сумніваюся, що ми з Марго справді розуміли, що робимо, коли ходили в тих корсетах і з кролячими вухами на голові. Ви, мабуть, не в курсі, але в ті часи жінка навіть заставу на житло не могла взяти без чоловіка. І з кредитками була така сама історія. Я спершу тринькала гроші, але потім набралася розуму, в Марго навчилася. Почала відкладати. Врешті-решт купила на ті гроші собі квартиру. Дівчата з середнього класу, за яких платили мамусі й татусі, могли собі дозволити палити ліфчики й не голити під пахвами. А ми з Марго мусили якось виживати. Але «Плейбой» був місцем шикарним. Не бордель якийсь. Вони мали ліцензію і ризикували її втратити, якби почався якийсь бруд. Чоловіки приходили зі своїми жінками. Нас смикали за хвости, так, але хто сильно розпускав руки, того виганяли з членів клубу. Знали б ви, що доводилося терпіти на роботі до того! І руками мені під спідницю лізли, як я підходила до столу, і ще гірше.
А в клубі про нас дбали. Зустрічатися з кроличками було заборонено... ну, теоретично. Таке траплялося, і з Марго трапилося. Я її насварила: дурепо, ти ж ризикуєш лишитися без роботи!
— Ви говорите про Пола Сатчвелла? — спитала Робін.
— Саме про нього,— підтвердила Уна.— Він приходив до клубу як чийсь гість, сам членства не мав, тож Марго вирішила, що це сіра зона. Але я все одно боялася, що її виженуть з роботи.
— Він вам не подобався?
— Не подобався,— підтвердила Уна.— Мав себе, бачте, за Роберта Планта, але Марго закохалася в нього по вуха. Вона мало де бувала, бо всі гроші відкладала. Я за перший рік у Лондоні нагарцювалася по нічних клубах і таких сатчвеллів надивилася. Він був на шість років старший за неї... митець, а джинси такі тісні, що видно і прутень, і яйця, і що хочеш.
Страйк не стримався і рохнув. Уна глянула на нього.
— Вибачте,— сказав він.— Я ще таких вікаріїв не бачив.
— Не думаю, що милосердний Господь покарає мене за слова про прутні та яйця,— легковажно відповіла Уна.— Сам же те все створив, авжеж?
— Отже, вони почали зустрічатися? — спитала Робін.
— Почали,— кивнула Уна.— То була шалена пристрасть. Від них аж жаром пашіло. Марго... розумієте, до Сатчвелла вона дивилася на життя дуже вузько: бачу мету, більше ніц не бачу. Вона хотіла стати лікаркою і врятувати своїх рідних. Вона була розумніша за всіх хлопчиків, а чоловіки й сьогодні цього не люблять. Ще й була вища за половину хлопців. Казала мені, що до Сатчвелла не зустрічала чоловіка, якого б цікавив її розум. Цікавив її розум, таке скаже! В дівчини тіло було, як у Джейн Біркін. А, і в ньому її теж не зовнішність цікавила! Начитаний, бачте, про мистецтво говорить. Говорив, це правда, міг годину не замовкати. Я його наслухалася. Я Моне від поштівки з краєвидом Маргіта не відрізняю, тож упевнено сказати не можу, але як на мене, чоловік просто молов язиком. Але Сатчвелл таки водив Марго по галереях і розповідав про мистецтво, перш ніж тягнути в ліжко.
Уна Кеннеді зітхнула.
— Секс із нас з усіх робить дуреп. А він у неї був перший, і самі знаєте, як воно,— кивнула вона до Робін,— він усе чудово розумів, а для неї то все було дуже важливо. Вона шалено закохалася. Просто шалено. Й ось одного вечора — за кілька тижнів вона мала починати навчання — прибігає Марго до мене додому й аж виє. Виявляться, зайшла до Пола після роботи, а в нього там жінка. Гола. Він каже Марго, що то натурниця, але що то за натура посеред ночі? Марго розвернулася і побігла геть. Пол погнався за нею, але Марго сіла в таксі й поїхала до мене. Була просто горем прибита. Ми цілу ніч розмовляли, і я їй усе повторювала, що без Сатчвелла їй буде тільки краще, тобто казала правду. Я їй сказала: «Марго, ти вчитимешся в медичному. Там повно вродливих розумних хлопців, майбутніх лікарів. Ти за тиждень того Сатчвелла й імені не пригадаєш. Але ближче до світанку вона сказала мені одну річ... і я про те ще нікому не розповідала.
Уна завагалася. Робін постаралася зобразити ввічливу, але разом з тим теплу цікавість.
— Марго йому дозволяла себе фотографувати. Ну, самі розумієте, які то були фото. І тепер злякалася, хотіла забрати все назад. Я їй кажу: Марго, на Бога, нащо ти йому дозволяла? Її маму це просто вбило б. Вони так нею пишалися! Єдина донька, розумниця. Якби десь з’явилися ті фото — у журналі абощо,— вони б цього не пережили, вони всім сусідам тільки й розповідали про свою геніальну Марго.
Тож я і кажу: поїхали разом, заберемо. Рано-вранці ми приїхали до нього й постукали в двері. А той негідник... даруйте. Ви скажете, християнці не личить так говорити про людей, і правильно скажете, але дослухайте до кінця. Той негідник заявив Марго: «З тобою розмовляти буду, але не з твоєю нянькою». З нянькою!
Скажу таке. Я десять років працювала у Вулвергемптоні з жінками, які зазнали домашнього насильства, і це просто класична ознака аб’юзера — якщо жертва не кориться, сказати, що вона під чужим контролем. Нянька, бачте!
Я й оговтатися не встигла, а вона вже всередині, а мені перед носом замкнули двері. Затягнув її туди і дверима ляснув! Я крізь двері чула, як вони кричать. Марго, благослови її Бог, все-все йому виклала як є. І тоді...
Ось що я від початку хотіла вам розповісти, і розповісти як слід. Я казала інспектору Талботові, але він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бентежна кров, Джоан Роулінг», після закриття браузера.