Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В свій другий день народження Соня купається в надмірній увазі. Дідусі і бабусі обдаровують її подарунками, граються з нею і хвалять, яка вона стала доросла. Дитячий сміх лунає по всій квартирі, а я задоволено спостерігаю за щасливою донькою.
- Вона так виросла, - починає бідкатись моя мама. – Ви так рідко приїжджаєте. Внучки взагалі майже не бачимо. І навіщо так далеко заперлися жити? Були б під боком, могла б допомогти з Сонею.
Я ігнорую її слова і мовчу. Вона багато чого не знає. І якби я все розповіла, то говорила б зовсім по іншому. Ми далеко від батьків, зате ми вільні. Нас ніхто не вчить жити і завжди маємо право на власний вибір. Мимоволі зиркаю на свекра, ось від кого ми утекли.
- А Давид де? Ще на роботі? – допитується мама.
- Він скоро буде. Зателефонував один клієнт і він змушений був поїхати в офіс, - неохоче відповідаю. Сьогодні у доньки свято, а він змушений відлучитись.
- Він так багато працює, навіть в вихідний, - качає головою мама, і я не можу зрозуміти вона хвалить чи нарікає.
- Ти ж знаєш у нас кредит, тому і хапається за кожного клієнта.
Вона багатозначно дивиться на мене. Ми це проходили багато разів. Вона ніяк не може зрозуміти, чому Давид з такої заможної сім’ї і мусить позичати в банку гроші, щоб купити житло. На її думку ми маємо жити фінансово краще, ніж живемо зараз. Що свекор має нам допомагати грошима і зв’язками. Та що я можу сказати? Лише те, що ми хочемо незалежності і не розраховуємо ні на кого.
- Ви ночувати будете у Галі? – міняю я тему, спостерігаючи за донькою, котра грається з моїм батьком.
Свекор і свекруха тихо сидять на дивані, наче їм не зручно. Скоріш за все так і є. Ми усі чекаємо на Давида, щоб разом відправитись у кафе.
- Так. Вона радо представить нам одну з кімнат. Туристів зараз все одно мало.
- Це добре, - посміхаюсь мамі.
Батьки Давида зняли номер в готелі, мої ж не мають стільки грошей і Василь їх з задоволенням виручив. У нашій двокімнатній квартирі гостей не поселиш.
Гримають вхідні двері, я напружилась в надії, що це мій чоловік. Та в кімнату влітає весела Аліса. Одягнена в голубу літню сукню, вона виглядає чарівною і легкою.
- Доброго дня, - вітається з усіма і йде в мою сторону. – Бачу вже всі зібрались.
Помічаю, як вона несміло зиркає на свого батька і швидко відводить погляд. Вона сідає поруч зі мною і обдає солодкими парфумами. За останніх декілька днів уся квартира пропахла нею. Вона занадто сильно любить душиться.
- Ну що ідемо в кафе? – звертається до мене.
- Аліса, чому ти не зняла номер в готелі, а заважаєш братові і його дружині? – холодний голос Олександра Петровича змушує дівчину напружитись. Вся її веселість відразу зникає.
Ось. Зараз добра можливість сказати, що вона залишається в нас. Та Аліса стримано мовчить і навіть не дивиться в сторону батька. Вона боїться.
- Аліса нам не заважає, - подаю я голос і зустрічаюсь з гострим поглядом свекра. – І вона залишиться ще у нас на деякий час.
Настає напружена тиша. Дівчина поруч зі мною, здається перестає дихати.
- І що вона буде тут робити? – запитання мені, та погляд направлений на дочку.
- Допоможе мені з Сонею, - легко відповідаю і дарую свекру посмішку.
Колись давно я так само боялась дивитися йому в очі. Та зараз все по іншому. Я відчуваю здатність протистояти його характеру і здається він це розуміє. Чоловік лише киває і відводить погляд на внучку.
Коли приходить Давид, я видихаю з полегшенням.
- Нарешті, чому так довго? – зустрічаю його на порозі.
- Вибач, - зітхає стомлено і цілує мене в губи. – Клієнт мав привести деякі документи і затримався. Все, тепер я вільний на всі вихідні.
- Ходімо, гості тебе зачекались, - говорю і підштовхую у кімнату, де зібрались наші батьки.
Ми відправляємось у кафе, де нас вже чекає приготовлений замовлений столик. Скоро до нас підходять Василь з Галею. Марійка відразу біжить до Соні, вони як зустрічаються, то їх не можливо роз’єднати. Марійка любить гратися з моєю дочкою, та для неї, як молодша сестричка
В кафе лунає музика, столики в залі заповнені людьми. Гомін голосів і сміх лунають з всіх сторін. Лише за нашим столиком досить тихо і спокійно. Розмова ведеться слабо і я розумію, що мої гості мають мало спільних тем для спілкування.
Праворуч від мене сидить Давид і мовчки наминає все по підряд. Видно мій чоловік сильно зголоднів. Ліворуч тендітна Аліса клює лише легенький салат. Напевно знову сидить на дієті.
- Дякую, що все розрулила з батьком, - нахилившись до мене, шепоче вона. – Мені тоді мову відняло. Здавалось він мене наскрізь бачив.
- Немає за що, - відповідаю. – Та все одно тобі колись прийдеться зізнатись.
Вона важко зітхає.
- Саша сьогодні запропонував мені одружитись, - несподівано зізнається. Я округлюю на неї очі. – Для мене це стало несподіванкою. Я не знала, що відповісти. Все так швидко відбулось. Сказала, що подумаю.
- І яка буде твоя відповідь? – така новина приголомшує. Аліса заміжня? Здається таке уявити не можливо. Та ще й за звичайного хлопця.
Дівчина нахиляється ще ближче, боязко оглядається на присутніх, наче боїться, що хтось її почує. Я теж піддаюсь до неї. Мені цікаво чим вся ця історія закінчиться.
- Мені, звичайно, лячно перед новим майбутнім, але бажання бути з Сашою сильніше, - Аліса робить паузу, проводить поглядом по залу і раптом її голубі очі розширюються, а на обличчі появляється подив перемішаний зі страхом. – Саша?
Не розуміючи її реакції, дивлюсь в тому самому напрямі, що й вона. До нашого столику підходить молодий худий парубок. Одягнений у білу сорочку і брючні чорні штани, він виглядає вишукано і досить привабливо. У тусклому освітлені добре розгледіти обличчя не можливо, та сильне хвилювання я помічаю відразу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук», після закриття браузера.