Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

пагорбів; якщо взяти вертикальний зріз посередині ставка, незвично глибокого для цієї території, він видавався б посередині не глибшим за мілку тарілку. Якби їх висушити, більшість ставків не вирізнялася б на тлі знайомих нам лук у низовинах. Зазвичай правий у своїх судженнях Вільям Ґілпін, видатний знавець усього, що стосується ландшафтів, описав Лох-Файн у Шотландії як оточену горами «затоку із солоною водою шістдесят-сімдесят фатомів завглибшки, чотири милі завширшки» і близько п'ятдесяти миль завдовжки. Стоячи при його гирлі, Ґілпін зауважив: «Якби ми опинилися над Лох-Файном одразу після потопу чи іншої конвульсії природи, що спричинила його появу, але до того, як він заповнився водою, яку страшну прірву ми побачили б!»

Отак широкі ріки на рівнинах,

Струмки зміїсті помежи горбами,

Підземні води — в ніздрюватій ріні[233]…

Якби ми порівняли Волден, що, як ми могли пересвідчитися, у вертикальному перетині видається мілкою тарілкою, з пропорціями Лох-Файну в найвужчому місці, останній видався б нам у чотири рази мілкішим. От вам і жахлива прірва. Навіть не сумніваюся, що чимало розсміяних долин, де зараз простягаються кукурудзяні поля, лежать саме в таких «страшних прірвах», звідки відступила вода, але для того, аби переконати в цьому їхніх необізнаних мешканців, знадобиться гострий зір і далекозорість геолога. Допитливе око нерідко може розгледіти в низькій чаші пагорбів береги прадавнього озера, нехай навіть рівнини згодом піднялися й спробували приховати ту історію. Ті ж, хто прокладає дороги, знають, що улоговини найлегше розпізнати за тим, де після зливи збираються калюжі. Варто дати уяві волю, і вона пірне глибше і злетить вище, ніж сягає Природа. Так, імовірно, навіть глибина океану виявиться врешті незначною проти його широчини.

Досліджуючи глибину замерзлого озера, я вивчив обриси дна точніше, ніж міг◦би на підставі вивчення заток, які на зиму не замерзали, і зачудувався дивовижній правильності рельєфу. Кілька акрів на найбільшій глибині рівніші, ніж будь-які поля, відкриті сонцю, вітру та плугові. Наприклад, на одній довільно обраній лінії завдовжки тридцять родів глибина змінилася лише на фут; на середині озера я міг розрахувати зміну глибини на відстані ста футів у будь-якому напрямку з похибкою лише в три-чотири дюйми. Ходить чимало чуток про глибокі й підступні ями навіть у таких-от тихих піщаних ставках, але вода згладжує всі нерівності. Рельєф дна був настільки правильний і так перегукувався з навколишніми пагорбами, що далекий мис зраджував свою присутність у коливаннях глибини на протилежному кінці ставка, а напрямок цього підводного гребеня можна було встановити, поглянувши на берег навпроти. Мис перетворюється на мілину чи піщану косу, а долина чи улоговина — на глибокі води.

Я звернув увагу на один дивовижний збіг, коли створив карту ставка в масштабі один дюйм до десяти родів і ретельно виміряв його глибину в понад ста місцях. Зауваживши, що показники найбільшої глибини припадають точно на центр мапи, я наклав на неї лінійку, спершу на довжину, потім на ширину, і, на свій подив, виявив, що лінія найбільшої довжини перетинається з лінією найбільшої ширини саме в точці найбільшої глибини, хоча середина ставка майже рівна, обриси його неправильні, а найбільшу довжину й ширину заміряно з урахуванням заток, що відгалужуються від озера. Я спитав себе: хтозна, чи це правило не виведе нас і до найглибшої частини океану, а не лише найглибшої частини ставка чи калюжі? Чи ж не стосується це правило й висоти гір — протилежностей западин? Всі ми знаємо, що найвужча частина пагорба ніколи не є найвищою.

У трьох із п'яти заток, тобто всіх, де я виміряв глибину, була мілина при вході і яма посередині, тож бухта, оточена сушею, розширювалася не тільки горизонтально, а й вертикально, утворюючи басейн чи окремий ставок, а на траєкторію мілини вказували два миси. Така сама мілина є при вході в кожну затоку на морському узбережжі. Що ширший вхід у затоку проти її довжини, то глибше буде перед цією мілиною проти загального рівня басейну. Отже, знаючи довжину й ширину затоки, а також рельєф узбережжя навколо, ми маємо майже всі члени рівняння, щоб вивести універсальну формулу.

Щоб перевірити, наскільки точно я можу вирахувати найглибшу точку озера, спираючись лише на лінію і ландшафт його берегів, я накреслив план Білого ставу, площею близько сорока одного акра. Як і Волденський став, він не має ані островів, ані видимих притоків і відтоків; лінія його найбільшої ширини дуже наближена до лінії його найменшої ширини в місці, де миси на протилежних берегах тягнуться один до одного, а бухти навпроти відступають одна від одної, тож я вирішив поставити точку найбільшої глибини на певній відстані від першої лінії, але все ж на лінії найбільшої довжини. Насправді найглибша точка ставу лежала за сто футів від неї, ще далі в тому напрямку, в якому я відступив, і виявилася глибшою тільки на один фут; глибина складала шістдесят футів. Звичайно, якби у ставку була підводна течія чи озеро посередині, задача ускладнилася б.

Якби ми звідали всі закони Природи, нам вистачило б одного факту чи опису одного явища, аби виснувати з них решту відомостей. Натомість ми зараз знаємо лише частину законів, тож наші результати неточні — звичайно, не через плутанину чи похибки у Природі, а через наше незнання основних членів рівняння. Наші уявлення про закони й гармонію зазвичай обмежені лише тими явищами, які ми можемо спостерегти; але ж гармонія, що випливає з більшої кількості позірно суперечливих, але насправді узгоджених між собою законів, що їх ми ще не виявили, значно дивовижніша. Окремі закони — це мовби ракурс: для мандрівника обрис гори змінюється з кожним кроком, так що вона має нескінченну кількість видів, але лише одну істинну форму. Навіть розчахнувши чи пробуривши гору, ми не пізнаємо її в цілісності.

Те, що я спостеріг на прикладі ставка, так само стосується й етики. Це закон усередненості. Правило двох діаметрів дозволяє встановити не лише місце Сонця в Сонячній системі чи серця в людському тілі: проведіть лінії висоти й ширини в сукупності виявів щоденної поведінки людини, яка хвилями омиває затоки й миси життя, і точка їхнього перетину позначить найвищі й найнижчі прикмети вдачі. Можливо, для того, аби визначити приховані глибини людської вдачі, досить уявляти нахили берегів, навколишніх земель і обставин. Якщо людину оточують гори, штабу тих, де народився Ахіл, а їхні вершини кидають тінь на серце й відбиваються в душі, можемо припустити, що їй, відповідно, властива глибина. Там, де береги низькі й спадисті, можна припустити, що й вдача поверхова. У нашому