Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

 - Що там трапилося? - спитав Ерік, але професор і сам був не в курсі. Він занепокоєно покрутив головою і підійшов до капітана Харпера. Звідти долинали уривки фраз: "Переходимо поки на ручне управління...", "Перевірте зв'язок...", "Збій в роботі комп'ютера, зараз з'ясуємо..."

Через кілька хвилин екрани знову засвітилися, на них з'явилися звичні картинки. Букер повернувся на своє місце, та виглядав він дещо збентеженим.

Спіймавши запитальний погляд свого підопічного, він спробував його заспокоїти:

 - Нічого страшного, таке часом трапляється. Можливо, відбувся сильний спалах на Сонці, надмірний викид енергії порушив роботу систем зв'язку. Треба трохи почекати.

 - Професоре, а де астероїд? Чому його не видно на екрані?

 - Хотів би я сам те знати, - пробурмотів Букер. - Може, радар вийшов із ладу, зараз все з'ясується.

Але радари працювали відмінно, вони транслювали зображення усього, що відбувалося навколо корабля. Тільки ні Апофіса, ні "трактора" ніде не спостерігалося. Об'єкт їхнього дослідження наче корова язиком злизала. І, судячи з усього,  те сталося саме тоді, коли почалися неполадки з роботою бортового комп'ютера. Астронавти і досі не могли вийти на зв'язок із Землею. Портативні пристрої теж вказували на відсутність сигналу. 

 - Якби він вибухнув, то ми побачили б уламки... - припустив Ерік.

 - Хлопче, якби він вибухнув, то від нас самих лишилися б уламки, - сказав професор.

 - Тоді де ж він подівся?

 - Можливо, наш апарат спрацював якось не так, як  планувалося...  До прикладу, міг стати причиною того, що астероїд розвинув швидкість, вищу від швидкості світла? І зараз перебуває десь у іншій Галактиці? Хоча таке можливе лише у фантастичних романах, - професор знову подивився на екран свого планшета. - Дідько, зв'язку немає, що там із тим супутником?

Він знову подався до капітана корабля і щось почав із ним обговорювати.

А Ерік повернувся до ілюмінатора та спробував зрозуміти , де саме вони знаходяться. Хоча, звичайно, зробити це було неможливо. Це з Землі він міг спостерігати різноманітні сузір'я та розповідати Поллі, як вони називаются і де розташовані. А тут, у Космосі, все було інакше.  Він нічого не впізнавав навколо, проте сам вигляд нескінченного простору, сповненого нереальних, неземних кольорів, зачаровував і викликав захват. Мимохіть подумалося - а раптом те, що припустив Букер, було правдою? Може, й справді астероїд здійснив  стрибок у просторі, і тепер знаходиться десь далеко, за багато світлових років від Землі? А що, коли й їхній корабель спіткала та ж доля? І вони тепер перебувають невідомо де, в якихось загублених між зорями світах? І не зможуть повернутися на Землю?

Усі проблеми та переживання, що мучили його протягом попередніх місяців, раптом здалися смішними та дріб'язковими. І справді - яка різниця, в котрому районі ти живеш та до якого класу належиш? Ми усі - жителі такої маленької планети, загубленої у безмірі Всесвіту. Крихітної піщинки серед усіх цих величезних світил. Яка сьогодні існує, а завтра може зникнути разом з усіма своїми мешканцями, а Космос цього навіть не помітить...

 - Теде, ти що, заснув? - потряс його за плече професор Букер. - Уже все гаразд, зв'язок із Землею налагоджено, ми отримали подальші вказівки від керівництва. Сказали нам повертатися на Землю, бо таки той клятий астероїд десь подівся. Ну, будемо на місці розбиратися. Рано чи пізно його зловимо.

 - То ми  ще тут, на земній орбіті? - спитав Ерік.

 - Ну а де ж нам бути? От вона, наша старенька Земля, саме можна її гарно роздивитися. Неймовірне видовище, правда?

Корабель плавно обертався, і в ілюмінаторі перед Еріком справді з'явилася земна куля, вона видавалася такою маленькою, наче іграшковою. Але можна було чудово роздивитися білі смуги хмар, океани та материки,  на яких, здавалося, навіть світилися віддалені вогні, хоча, скоріше за все, то був лише обман зору.

У Еріка на очі навернулися сльози. Він засоромлено відверувся, щоб професор не помітив того. Але Букер підбадьорююче поплескав його по плечу.

 - Ти знаєш, - сказав він. - Я теж, коли вперше побачив Землю з космосу, не втримався і заплакав.  У багатьох таке буває, і це цілком нормально. 

 - Я просто подумав - як добре повернутися додому, - прошепотів Ерік.