Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Якого Драна, Рон знову зачіпає хлопця? Я ніколи не міг зрозуміти вибору сестри. Вона могла вийти заміж за будь-кого, а вийшла за бабія і любителя випити. Син його цікавив мало. Я б сказав, не цікавив зовсім.

Утім, не можна було виключити Рона Темного з ради. Не можна було змінити порядок наслідування в разі моєї смерті. Я з відразою глянув на високого темноволосого чоловіка, що замість пошуків сина, посміхався новій служниці.

Не дивно, що Джервіс останнім часом просто некерований.

Я знайшов племінника посеред Чорного лісу, на верхівці височенного дерева.

– Що сталося, Джервіс? – спитав – Мама скрізь тебе шукає. Чого ти тут?

Хлопчик насупився й одним стрибком опинився біля мене.

– Я хочу, щоб батько пішов від нас, дядьку Айване! Нехай піде! Нехай забирається!

– Хлопче, ти не можеш так казати!

– Можу і буду! Мама весь час плаче через нього, я його ненавиджу! Ненавиджу!

Губа хлопчика затремтіла і я притиснув його до себе.

– Джервіс, ти повинен зрозуміти, що твоя мати самостійна жінка, і тільки вона може щось змінити, ти розумієш? Я, на жаль ні. Постарайся не звертати на нього увагу, домовились?

Джервіс неохоче кивнув.

– Я бачив твою відьму! – сказав він коли ми йшли назад.

Я зупинився так різко, що хлопчик врізався у мене.

– Що?

– Я її бачив! Вона зовсім не страшна!

– Джервіс, коли ти її бачив? Вона виходила з кімнати?

Я присів перед ним. Його очі налякано розширились і він заторочив:

– Ні, ні, що ти дядьку! Я просто… Я просто вліз до неї, коли відьма спала! От і все!

Дран забирай, мені не потрібно було відчувати будь-який запах, щоб зрозуміти, що Джервіс бреше!

Та я не хотів лякати малого, до того ж, навіть якщо вона тоді й вийшла з кімнати, це нічого не змінить.

Втім, так просто це їй не минеться.

Ми знов пішли уперед.

– Вона гарна! – продовжував Джервіс.

Я тільки хмикнув.

Схоже, у нас в сім'ї однакові вподобання.

Я вирішив розібратися із Данаєю вже після свята, тим більше, незабаром отримав ще один доказ.

Я йшов по коридору, коли помітив, що Бетсі повзає по підлозі, шукаючи щось у пухнастому килимі.

– Що це ти робиш, Бетсі? – спитав.

– Ой, вибачте Лерде, або я загубила ключі, або це знову цей малий негідник! Джервіс постійно цупить мої ключі! А потім, вони чарівним чином з'являються у моїй кімнаті! На столі. Лерде Айване, я не хотіла вам казати, та думаю, хтось мусить хоча б раз надерти йому вуха!

– Не переживай Бетсі, я з ним поговорю.

Та думки мої були далекі від Джервіса.

Склавши два і два, зрозумів, що відьма все ж таки виходила з кімнати, коли я поїхав до шахт.

І допоміг їй мій дорогий племінник! Та от звідки він знав про лабораторію?

А вони там точно були! Тепер я був певний, що запах Данаї мені не примарився і не мав нічого спільного з Ріаронами.

Від злості, стис щелепи.

Як по-відьомськи – використовувати дитину задля своїх цілей!

Хотілося піти до неї й витрясти душу, та я змусив себе заспокоїтися. Ні, треба подумати, як її наказати.

У день свята погода видалася на диво ясна. Червоний туман зник ще до обіду.

Гості приїздили один за одним.

Я сидів у себе в покоях вже одягнений для свята, та погане передчуття не давало мені спокою.

Відкинувши сумніви, спустився вниз.

Спершу була вечеря, де підіймалися келихи на мою честь. І чесно кажучи, мені це не принесло радості.

Серед драконоборців точилася постійна боротьба за те, хто стане більш впливовим, під чий стяг збереться більше воїнів.

Деякі не гидували навіть контрабандними закляттями відьом для таких цілей. І далеко не завжди, можна було знайти зрадника.

Пізніше почалися танці, все було чудово – я запросив Іветту.

Вона щось тріскотіла мені на вухо, та я не слухав, лише розсіяно кивав.

А виявилося, що це стало найбільшою моєю помилкою!

Музика стихла і дівчина голосно сказала:

– Лерд Айван сьогодні погодився показати нам дещо незвичайне!

Я напружилася. Нічого такого не пригадував.

– Всі чули, що в його замку живе справжня відьма! А ми з вами знаємо, що нема нічого кращого аніж послухати, як вони кричать від болю!

Я вже відкрив рота, щоб щось сказати, та з усіх боків почулися схвальні вигуки.

– Я ніколи не бачила справжньої відьми, Лерде Айване! Покажіть нам її! – проговорила дівчина у синій сукні із таким низьким вирізом, що здавалося її груди от-от випадуть з нього.

– Не думаю, що це гарна ідея, Лерди. – проговорив я з погрозою в голосі, та Іветта зробила вигляд, що нічого не помітила.

І мені захотілося її придушити.

Дівчина підійшла до мене й притиснувшись всім тілом, заговорила:

– Невже, Айван Кривавий злякався якоїсь відьми? Невже, ви не покажете нам, як вмієте приборкувати цих мерзенних створінь?

– І справді, Айване, чому б ні? – схвально вигукнув батько Армана.

Сам же Арман стояв біля вікна й свердлив свою сестру поглядом, від якого навіть мені стало трохи не по собі.

– Так! Так! – почулося з різних боків.

Дран би все забрав! Якщо відмовлюсь, то на засіданні ради, мені буде вкрай складно пояснити чому. Такі веселощі були поширені серед знаті. Звичайно, у більшості серед чоловіків.

Я не шуткував, коли казав відьмі, що можу катувати її просто посеред бенкетного залу, і це буде неабияка розвага для драконоборців.

Що ж, доведеться їй трохи потерпіти. Заразом і розплатиться за те, що вийшла з кімнати. Хоча, по-справжньому боляче відьмі, робити не збирався.

– Добре, я згоден.

Зробив знак Бетсі, щоб та привела Данаю.

Серце стисло і мені забракло повітря.

Арман дивився на мене майже зі співчуттям. Від цього погляду я розізлився.

Раптово, зверху долетів крик. Ще і ще.

Це кричала Бетсі. Вона вибігла на широкі сходи й заголосила: