Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

— Небесний Боже, хіба на це можна спокійно дивитись? — пробурмотів Сагідар, прикриваючи очі рукою. Королева Еллірія тихо плакала на його плечі.

А високо в небі з'явилися три білосніжних орлана, покружляли над помостом, плавно опустилися і сіли на самий його край, розправивши крила, немов захищаючи закоханих, які палко цілувалися.

— Ну що ж ти, Іві, — не забираючи губ, прошепотів Ейнар.

— Ні, Ейні, — прошепотіла у відповідь Ів.

— Ейні? — посміхнувся той. — Мене так ніхто не називав! А хочеш, я зараз перетворюся і спалю до дідькової пітьми цих центуріонів? Ти сядеш мені на спину, і я віднесу тебе далеко-далеко…

Він готовий померти за неї. Він готовий стати через неї злочинцем, а вона не може зважитися всього лише на один точний, розмірений рух? Як там сказала Сибілла, справжнє кохання жертовне. Івейна повинна принести жертву, але тільки ким вона готова пожертвувати? Та не ким, а чим, ось де вона неправильно тлумачила слова рудої відьми. А що є у Івейни Верон?

Іві знову притулилася губами до губ Ейнара, а сама ковзнула під жилет туди, де за широким поясом був захований кинджал. Драконяче Жало. Вона повинна окропити амулет кров'ю з серця дракона, Драконячому Жалу потрібна королівська кров, але Сибілла не говорила, що це повинен бути обов'язково дракон, точніше, вона не сказала, що це не може бути кров драконеси.

Івейна теж дракон, так сказала її мати, аміра Міррель, і у неї велике серце. Життя — це все, що є у Ів, вона вихопила кинджал і відсторонилася від Ейнара. Той зробив глибокий вдих і розгорнув груди, над площею пронісся не то стогін, не то крик, Івейна подивилася в очі Ейнара і вдарила кинджалом точно собі в серце.

Гарячі краплі бризнули на амулет, Іві як уві сні побачила перелякані обличчя — Ейнара, Рассела, матусі, їх світлостей, всіх трьох центуріонів. Вона відчувала, що слабшає, сильні руки підхопили її, навколо все затягнуло щільним серпанком, їй здалося, що вона бачить яскраве світло, яке розсіює серпанок, і зрозуміла, що це світло йде від амулета. А потім немов би в серце хлинув потік, гарячий, цілющий, її стало затягувати, як у вир, і Івейна втратила свідомість.