Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Авантюра це, мамо, політична, — не стримався барон. — Найліпший спосіб підштовхнути Імперію до дій. Претензії на трон Ліруда, надто після шлюбу з Ерадою, будуть вдесятеро переконливіші за мої. Точніше, у мене прав на престол не більше, ніж... ну, наприклад, у Ідара. Є інший варіант. Щоправда,.. — барон поглянув на Нода.

— Цей варіант не набагато переконливіший, — пробурчав герцог Азборан, зиркнувши з-під лоба на друга.

— Ви про що? — разом запитали королева й кухарчук, одночасно розсміявшись власній синхронності.

— Яка гармонія, — не втримався від іронії Самус, за що несподівано отримав свіжим обрізком сигари, вправно кинутим королевою точно йому в лоб.

— Яка влучність, Ваша величносте! — Ідар і собі помстився Самусові.

— Яка неповороткість, Ваша гоноровосте, — долучився до помсти Нод.

— Уууу! Напосілися! — вдав, що супиться, Самус. — От візьму й не розповім вам про інший варіант заміни вінценосця ланодського.

— І не треба, і не розповідай, — щиро підтримав його Нод.

— Ноде, та припини ти вже комизитися! — серйозно відповів барон. — Сам бачиш, що немає на те іншої ради. Отже, мамо, дозвольте розповісти Вам про походження Нода Азборана.

Коли Самус завершив оповідь про заповіт старого рибалки Яната та спадок Азборанів, яку королева та її коханець не перервали жодним питанням, у кімнаті запала цілковита тиша. У ній раптом пролунав чемний, але наполегливий стукіт у двері.

Підполковник Буртак вперше потрапив до палати реанімації госпіталю Контррозвідки, призначеної лише для порятунку життя дуумвірів. Сат Сат напівлежав на високих подушках, вкритий до підборіддя синьою ковдрою. У ніздрі його кирпатого маленького носа встромили трубки штучної вентиляцій легенів. Сам апарат стояв поряд з ліжком, наповнюючи палату неприємним високим звуком. Підполковник уже хотів наблизитися до пацієнта, щоб краще його роздивитися, але за спиною пролунав голос Дета Дута:

— А у Межимор'ї, подейкують, є таке медичне обладнання, що дозволяє знайти місце крововиливу у мозок і навіть видалити згустки крові. І медикаменти там просто чудодійні, — дуумвір щільно причинив двері.

— Шкода, що для нас це недосяжно, — лицемірно відповів підполковник. — Тоді б шанси на порятунок були більші.

— Шкода... — і собі підтримав гру Дет Дут. — Не порушуватимемо спокою хворого. Ходімо, — він поправив край ковдри, яка трохи сповзла зі співправителя, та вийшов з палати.

У порожньому коридорі дуумвір, йдучи на крок попереду підполковника, ледь чутно запитав:

— Як довго його можна тримати непритомним?

— Днями змінять лікаря на надійнішого, тоді можна буде сказати напевне. Нинішній говорить, що цей стан може тривати й роками, але може минути й за кілька днів.

— Днів?!

— Так він каже...

— Це категорично неприйнятно!

— Наш лікар зуміє подовжити строк... м-м-м, забуття, — пошепки запевнив підполковник.

— Що чути про Юса та Кинава?

— Радий доповісти, що ми натрапили на їх слід.

— Де?

— У Ліспорубаті...

— Відоме селище! Довбані контрабандисти! Гори, ліс і кордон з Конфедерацією. Заарештували?

— Ні ще. Річ у тому, що місцевий лісник — наш агент доніс, що впізнав їх за описом, однак бачив лише один раз у місцевій лавці. Більше вони не з'являлися. Гадаю, готуються дременути у Конфедерацію.

— Якщо вже не дреминули. До Ліспорубату спрямовано оперативні групи контррозвідки?

— Точно так! Режим охорони кордону посилено максимально, але місцевість там дуже складна...

— Навіть не думайте їх випустити, Буртаку!!!

Ідар відчинив двері сигарної кімнати, впускаючи Воранга. Статс-секретар, усім своїм виглядом показуючи, як йому незручно переривати розмову, боком просунувся до кімнати та акуратно поклав перед королевою аркуш. Ауранія проглянула короткий текст, спохмурніла і коротким порухом руки відпустила Воранга, який був явно розчарований відсутністю коментарів. Щойно за секретарем зачинилися двері, королева сказала:

— Ераду викрадено! Посол повідомляє, що у цьому підозрюють такого собі Рамира, який діяв у змові з наразі невідомими, але впливовими і заможними спільниками.

— Впізнаю руку Дуаліади, — посміхнувся Самус. — Цим вона натякає, що будь-якої миті може оприлюднити підозру щодо нашої участі у зникненні Еди та намертво прив'язує Рамира до ситуації.

— А ви причетні? — поцікавилася королева.

— Ну... — зам'явся барон. — Однак скажіть, мамо, що Ви думаєте про ідею повернути престол до старшої гілки династії.

— Якщо походження Нода вдасться довести Державній раді, — замислено відповіла монархиня, — то я б не заперечувала.

— А я б, Ваша величносте, заперечував, — спробував не погодитися Нод.

— А хто тебе питає? — несподівано твердо сказав до нього Ідар. — Походження зобов'язує.

— Я походження не обирав!

— Воно Вас, герцог, обрало, — королева без вагань назвала його родовим титулом. — Цього досить.

— Та збагніть! — почав гарячкувати Нод. — Оголошення мене спадкоємцем — то ще складніший шлях до стабілізації ситуації у королівстві, ніж визнання крон-принцом Самуса...

— Жодним чином, молодий чоловіче, — зауважила королева. — Якщо буде доведено законність повернення на трон старшої гілки династії, усілякі претензії на нього Імперії відпадуть.

— Крім того, — узявся розвивати думку королеви Ідар, — перспектива сходження на трон молодого, сучасного чоловіка підбадьорить патріотів-роялістів, бо останні місяці у ліберальних колах дедалі голосніше говорять, що від зазіхань Імперії слід рятуватися проголошенням республіки.

— Ще чого! Маємо вже одну Республіку на континенті! Їм що, мало? — Самус спересердя зламав у пальцях щойно взяту сигару. — Казав я тобі, Ноде: не відкрутишся ти від корони!

— Припустімо, що я... здуру погоджуся, але висуну одну умову, — раптом здивував Нод присутніх.

— І?.. — поквапилася королева порухом руки заборонити втручатися синові та коханцеві.

— Я таки маю спробувати затесатися до секти.

— Тьху! — обурився Самус. — Майбутній король — і раптом сектант?!

— Це становитиме для Вас завеликий ризик! — зауважила королева.

— Вам вирішувати, — Нод відкинувся у кріслі.

— Ваша майбутня величність демонструє так само майбутнім підданцям твердість монаршої волі, — поставив діагноз Самус. — Мамо, доведеться погодитися.

Рамир з Ерадою потерпали від спеки. Геть виснажені після бурхливого, але нетривалого вищого акту кохання (обоє бо сьогодні вперше у цьому вправлялися), вони, тримаючись за руки, лежали на підлозі під єдиним у кімнаті круглим віконцем, у якому виднів лише клапоть випаленого