Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Серед УССтрільців скривалося тоді багато українських інтелігентів і селян, що втікали з своїх околиць перед переслідуваннями гетьманських і окупаційних властей. Бували люди і з далекого Лівобережжя та прохали, щоб і туди вислати частини УССтрільців, бо й там широко пішла слава про «правдиве українське військо», Січових Стрільців, що стоїть за народом.

Селяни зверталися також до УССтрільців зі скаргами, проханнями та порадами. Ті справи полагоджував пор. д-р В.Старосольський та не раз виїздив на села особисто провірювати надужиття та списував протоколи, на основі яких робив інтервенції в команді Дивізії, помагаючи селянам.

Уся праця УСС вліті 1918 р. на Херсонщині – культурноосвітня, політична, мистецька, гуманітарна й інша відбувалась на очах всього українського громадянства. Добра слава про неї розходилась далеко по всій Україні серед широких мас українського народу.

І найшовся вірний свідок цієї праці УССтрільців, іх починів і діл, сл. п. Софія Тобілевич, вдова по славнім українськім драматургові Іванові Тобілевичеві (Карпенко-Карий), яка з відкритою душею та теплом української жінки, розказала всім про свою зустріч в те пам'ятне літо 1918 р. з УССтрільцями, яких вона назвала «рідними гостями». Вона так пише про працю УССтрільців на Херсонщині:

«Українське Січове Стрілецтво, роздивившись навколо, взялося негайно до праці. Незабаром серед селянства розійшлися чутки одні від одних чудніші: вони вчать… вони лікують… вони посилають своїх людей на роботу в поміч удовам і недужим. За все платять… Поводяться по-людськи… Позаводили крамниці, дають селянам світло, роздають книжки… Щось нечуване робиться від коли світ світом! І справді – селяни не знайшли в цих людях неправди й лукавства проти себе … Добрі люди. Хороші люди… Таких би нам більше, то не було б цього, що тепер коїться… Послані сюди, щоб нещадно карати винуватців, стрільці замість того помагали людям…»[150]

А далі в той спосіб змальовує вона культурно-освітню працю УССтрільців серед українського селянства:

«Під проводом старших, з участю знавців свого діла: артистів, співців і музик, позаводили вони виклади шкільної науки для дітей і дорослих, світляні картини, концерти, театральні вистави й народні гулянки. Було творене спільною працею велике діло культури, що зацікавило й привабило до них усю околицю… Чи сподівалася ти, наша нещасна, підяремна степова Україно, небом і людьми забута, чи сподівалась ти колинебудь у своїх селах вітати таких талановитих гостей?.. Учителів… Братів… Що прийшли сюди з єдиним лиш бажанням – не карати, а все, що людина має найкращого – серце, талант, знання – усе віддати на послугу тобі, рідний краю… рідний народе…»[151]

Софія Тобілевич знала добре про минулу громадську працю УССтрільців в Галичині до війни та про джерела ідейних спонук іхньої праці для народу. З подивугідним знанням справи вона пише про це:

«Всі вони майже селянські діти, яким батьки їх, хлібороби, своїм потом і кров'ю цю освіту по школах і університетах здобували. Вони в Галичині агітували по селах, вибираючи послів до парляменту, організували товариства «Січ» у кожнім майже селі і містечку, закладали «Просвіти» й були дома тією духовою силою, що оживляє, будить і веде перед усьому.

Перше, ніж прийшли в Україну, у героїчних боях на війні і своєю діяльністю у громадському житті, доказали, хто вони, куди йдуть і за що змагаються.

Згуртувавшись під стягом і назвою стародавньої Запорозької Січі, прийшли на Україну, як сини до матері, до якої здавна тужили!.. Прийшли, щоб віддати Україні все, чим багата душа запального юнака та збудити народ України з вікового сну й защепити в його душі перші парості людської і національної свідомости…»[152]

А згадуючи після довшої розлуки дорогих її серцю Українських Січових Стрільців, вона немов говорить устами всієї степової України:

«Знайте, що й до нині сумує за вами село, куди внесені вами перші проміння національного почуття та освіти і вся інтелігенція степової України, яка дожидала від вас помочі, маючи на увазі ваш військовий досвід і моральну дисципліну… Нехай відомо вам буде, що тужуть за вами й сумують степи України, що стогнуть під копитами чужинного війська… Ваші жертви не пішли на марне. Бо є духові перемоги, що на вазі історії важніші, ніж збройні!»[153]

Ми подали це цінне свідчення української патріотки, як об'єктивний доказ тої скромної служби, яку протягом кількох місяців 1918 р. прийшлось виконати УССтрілецтву на Наддніпрянщині, в тім тяжкім і понурім періоді української революції. А з другого боку, є воно щирим ствердженням тої правдивої вдячности, що остала в серцях населення степової України до УССтрільців за їх виконаний народний обов'язок.

Для повного образу громадської праці УССтрільців на Україні вліті 1918 р., треба ще згадати про діяльність Комісаріяту УСС в Камянці Подільськім. Завдяки меткості і енергії пор. М.Саєвича, колишнього організатора культурно-освітньої і шкільної праці УСС на Волині, заложено в липні 1918 р. за згодою австрійського командування при губерніяльнім старості в Кам'янці Подільсьюм т. зв. Комісаріят УСС, якого завданням мала бути «допомога при організації шкільництва та при засновуванню і веденню інших культурно-освітніх установ, як рівно ж захист інтересів населення». В такий спосіб сформульовано завдання Комісаріяту в урядових документах, виданих по одиноким співробітникам Комісаріяту подільським губерніяльним старостою С.Кісільовом та командантом 129 бригади ген. май. Банковачем 11 липня 1918 року.[154]

Усіх співробітників Комісаріяту було 18, з