Читати книгу - "Рогнеда"

Фрагмент «Володимир і Рогнеда» А. Бауманіса, 1886.

Картина «Володимир і Рогнеда» О. Транковського, XІX ст.

Поема «Рогнеда» – Т. Бондар, 1985.

Картина-триптих «Доля Рогнеди, або Стіна пам’яті» Ф. Янушкевича, 1986.

Роман «Троє життів княгині Рогнеди», К. Тарасов, 1986.

Поема «Рогнеда» (І. Автамонов, Лос-Анджелес, 1988).

Балет «Пристрасті (Рогнеда)», А. Мдівані, 1993, Державна премія Республіки Білорусь, 1996.

П’єса «Рогнеда» О. Дударєва, 1999.

П’єса «Рогнеда» В. Кисельова та О. Стрельченка, 2012, прем’єра в Полоцьку.

…Про жодну з жінок Володимира Великого (а їх, як уже мовилося, було в нього аж сім) не писали стільки книг, п’єс, музичних творів, віршів та поем, не створено стільки картин, як про другу його жону, – Рогнеду Рогволодівну Полоцьку.

А про Рогнеду писали, починаючи з часів «Повісті врем’яних літ».

Писали і нині пишуть – було-таки за що.

Мабуть, тому думається: полоцька княгиня була незвичайною жінкою: прозвана за свою трагічну долю Гориславою. Вона була славною в своєму горі і гордою, незбагненною і принадною Рогнедою, дочкою громовержця Перуна і водночас – онукою Лади, давньоруської богині любові, юності, краси і шлюбів. Ніжна і співуча, русокоса, у білому вбранні, вабила Володимира, і він, жорстокий часом до безміру, все ж був з нею ніжним, бо таки кохав її…

Був колись такий на Слов’янії-Русі бог – Чорний.

Або – Чорнобог.

На противагу йому був і білий бог – Білобог.

Цей бог жив (чи й нині живе) – на небесах, тож ними й керував. Уявлявся він у вигляді старця з довгою сивою бородою в білому вбранні і з посохом в старечій зморшкуватій руці. Був він уособленням білого дня у Слов’янії-Русі і весь час перебував у протиріччі (щоби не сказати – в боротьбі) з темними силами ночі, уособленням яких був Чорнобог.

Білобог своїм посохом збирав білі тучі-хмари, якщо їх розігнали вітри Стрибожі, і протикав їх, щоби на землю лилися такі бажані людям дощі.

Якщо Білобог – добрий бог, любий для русичів дідусь небесний, то його антипод Чорнобог – зле божество (а може, і є?). Це бог зими, темних хмар і взагалі усіх жахіть ночі. Це він посилає на люд хвороби і голод. Зовні він схожий на старого злого лева. Йому приносили (щоб задобрити його) криваві жертви і при цьому виголошували різні жахливі побажання-заклинання, щоби відвернути його гнів. (До злих людей він був більш прихильний, аніж до добрих, що їх він узагалі не терпів.) Місцем мешкання Чорнобога є пекло – бо де ж іще жити такому божеству злому?

І так уже повелося у світі білому, що в ньому завше воюють і суперничають Чорний та Білий боги, Чорнобог і Білобог, але перемогти один одного вони не можуть, хоч і змінюють один одного, як день – ніч, а ніч – день. Вважалося, що гнів Чорнобога можуть хоч якось приборкати лише волхви. Та й то не завжди, тому й темні сили все ще владарюють, і зла у світі багато…

Це він, Чорнобог, як зізнавалась Рогнеда Володимиру, вклав у її руку гострий ніж і напоумив її напасти на князя і загнати залізо йому в серце.

Тоді Рогнеда, вся у відчаї й гніві на князя, перебувала у владі Чорнобога, а тому була приречена на швидку загибель. Але, ставши християнкою, Рогнеда прийняла іншого бога, і за її зізнанням стала зовсім іншою, бо вигнала зі своєї душі обиду свою, владу Чорного бога. Бог той Чорний назавжди для неї згинув у пітьмі язичницької ночі.

Хоча… іноді здається, що він, чорне те божество зла, все ж таки ще вештається там, у пітьмі, й підшукує собі жертви.

О! Чуєте? Чуєте, як він кряче й сопе в чорноті ночі, очікуючи, що хтось із нас втрапить у його пітьму…

Так Рогнеда, вже як черниця Анастасія, вчила-застерігала своїх сестер-черниць і синів своїх, аби ті ніколи не забували, що в білому світі Білобога все ще існує чорна ніч, а в ній все ще полює за людськими душами те чудисько – Чорний бог зла і неправди.

Існує легенда, вочевидь, фольклорна, або таке ж передання давнини глибокої про чудесне прозріння князя Володимира після хрещення. Тоді од якоїсь болячки очей він майже осліп. І дуже запечалився з того, але, прийнявши хрещення в Корсуні, відразу ж прозрів.

Щось подібне сталося і з його сином від Рогнеди – Ярославом.

Був Ярослав другим сином Володимира й Рогнеди. Його дитинство минуло під невсипущою опікою і любов’ю матері в передмісті Києва, в селі Предславиному, що розкинулось на березі Либеді, річечки поетичної, якої сьогодні немає у світі білому, тож ми її звемо літописною.

У малолітстві хлопчик тяжко хворів – щось у нього було негаразд із ногами.