Читати книгу - "Рогнеда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Її не стане на рубежі двох тисячоліть, у 1000 році. Де вона була похована, писемні джерела нічого про те не повідомили, тож так і невідомо, де її могила.
Про місце останнього спочивку цієї мужньої жінки історія не зберегла жодних даних. Звідтоді відшуміла, відклекотіла тисяча літ. Але культ Рогнеди в Полоцькому краї все ще зберігається. Там існують знамениті кургани під загальною назвою «Рогнедині», і тамтешні жителі запевняють, що саме там – під якимось із курганів, і похована Рогнеда.
У 1866 році біля села Черниця знайшли склеп із багатим убранством. Один з дослідників висунув версію, що саме там похована Рогнеда.
У Білорусі Рогволодовичі вважаються династією, яка перебувала біля джерел Білоруської держави.
Ії діти лишили помітний слід.
Ізяслав (981—1001) – князь полоцький, родоначальник полоцької гілки Рогволодичів.
Ярослав Мудрий (бл. 978—1054) – князь ростовський, потім новгородський, а після перемоги над Святополком великий Київський.
Всеволод (983—до 1054) – до 1013) – перший князь волинський.
Мстислав помер ще немовлям.
Предслава була наложницею польського короля князя Болеслава I Хороброго.
Премислава (пом. 1015) – дружина угорського принца Владислава Лисого.
Мстислава в числі інших близько 1018 року була захоплена польським князем Болеславом I Хоробрим.
Ізяслав, першенький Рогнедин син, став найбільшою її радістю і гордістю. Виховавши такого сина, вона вважала, що недарма жила на світі білому. (Про іншого свого сина, Ярослава, що з прізвиськом Мудрий стане знаний всій Русі, до цього їй не судитиметься дожити.) Ізяслав же і виріс на її очах, під її піклуванням, і князем став. Вона йому й дружину княжу зібрала, і жону знайшла зі знатного роду. І стала бабою, коли невістка народила двох синів-спадкоємців – Всеслава і Брячислава. І лише після того упевнилась: рід її, рід полоцького князя Рогволода, не урветься.
Кіндрат Рилєєв писав у своїй поемі «Рогнеда»:
Воскреснет храбрый Рогволод В делах и чадах Изяслава, И пролетит из рода в род О нем, как гром гремящий, слава…Рогнеда за своє недовге, але таке згорьоване життя, стільки натерпілася страждань, опинившись в тупиковій безвиході, коли було знищено Полоцьк, батька й братів, а її саму відправлено в неволю, де вона була по суті рабинею для утіх її поневолювача, що, здавалося, просвітку попереду вже не буде. Попереду були тільки морок і безнадія. Коли вона спізнала християнство з його гуманістичними світлими ідеалами, вони виявились для неї не просто близькими, а – рятівними. Рогнеда сприйняла християнство, як нове сонце в мороці її тодішнього життя. Як порятунок, зрештою. Тож не дивно, що вже як християнка вона стільки зробила доброго, що в Полоцьку її й досі згадують, як писав поет, «незлим тихим словом». Вона заснувала в рідному місті один з перших на Русі жіночих монастирів і стала його ігуменею, збудувала Спасо-Преображенський собор. У чомусь вона нагадувала княгиню Ольгу після прийняття нею християнства. Але, на відміну від прабабці Володимира, їй вдалося надихнути своїми ідеалами і дітей. Особливо старшого сина Ізяслава. Він із матір’ю відроджував Полоцьке князівство, зводив храми, був милосердним і справедливим правителем у тамтешнім краї. Мати завжди допомагала йому і словом, і ділом, привчила його до читання, допомагала поширювати християнство на півночі Русі. Прославився на Русі і в тодішньому світі менший її син, Ярослав, який, ставши великим князем Київським, здобув почесне ймення Мудрий. Ярослав, як і мати, будував храми, монастирі. Зведений ним у Києві Софійський собор став шедевром давньоруського мистецтва. Другий Софійський собор збудував син Ярослава Мудрого, Рогнедин онук, у Новгороді, третій звів у Полоцьку правнук Рогнеди – Всеслав Брячиславич, прозваний в народі Чародієм. Рід хороброго Рогволода, як писав Кіндрат Рилєєв, і справді воскрес…
Як образно висловився один з дослідників, яскравий образ прекрасної і сильної слов’янки Рогнеди не потьмянів з часом. У Тверському та в Лаврентіївському літописах є під р. 1128 її життєпис, що сприймається, як незвичайна легенда. Літописці віддають належне її чеснотам, безмежній відданості рідному краю, жіночій гордості, подружній вірності і великій материнській любові. Тож і не дивно, що доля й особистість Рогнеди надихали художників, музикантів і поетів. Художники А. Лосенко і С. Грибков створили чудові картини «Володимир і Рогнеда» та «Ревнивість Рогнеди». Композитор О. Сєров написав оперу «Рогнеда» – з великим успіхом вона пройшла на сцені Маріїнського театру у 1865 році. Про Рогнеду писали свої поеми та вірші К. Рилєєв, Т. Шевченко, Я. Купала.
У «Повісті врем’яних літ» їй присвячено чимало добрих слів, у «Патерику Київського Печерського монастиря» в «Сказанні об убієнні святих страстотерпців Бориса і Гліба».
Рогнеда відображена на мініатюрах Радзивілловського літопису ХV ст. – це копії з більш ранніх, що, можливо, вперше з’явилися в XI ст.
А ще – повість «Рогнеда, або Розорення Полоцька» М. Арцибашева, 1818 р.
Романтична поема «Рогнеда» І. Алякринського, 1836.
Гравюра «Замах Рогнеди на Володимира» Б. Чорикова, 1836.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рогнеда», після закриття браузера.