Читати книгу - "Зоряний лицар"

зачинив балконні двері, але від цього в кімнаті не зробилося тепліше. Він пірнув під пухову ковдру в надії зігрітися. Він міг ще з годину поспати, але Глібові було не до сну. Його мучили нерозв’язані загадки. Чому Зоряний лицар називав Марику відьмою і намагався її спаплюжити? Як до неї потрапив гаманець? І чому вона підкинула його таємно?

Гліб більше не збирався грати в піжмурки й недомовки. Він вирішив запитати Марику про все прямо.

Розділ 18

Пізній передзимовий світанок ледь торкнувся неба, а челядь у герцогському замку вже взялася до роботи. Опалювачі розтоплювали печі й каміни, що охололи за ніч. Кухар ганяв напівсонних кухарчуків, щоб швидше оберталися й не дрімали на ходу.

Незважаючи на те, що небо злегка посвітлішало, надворі було ще темно. Все покривав сірий наліт раннього ранку, лише в стайні висів ліхтар, відкидаючи веселе, жовте світлове коло. Конюх годував коней, і його вихованці із вдячністю тягли морди до ясел. Дійшовши до стійла, де зазвичай стояв Жвавий, улюбленець юної герцогині, конюх зупинився й стурбовано почухав потилицю. Скакуна на місці не було, хоча вуздечка й сідло залишилися незачепленими. У передчутті неприємностей, у конюха заболів шлунок.

Відсутність неосідланого коня могла означати тільки одне: його вкрали. Але як? Хто міг проникнути в стайню й непомітно вивести тварину? Тим більше Жвавого, який нікого, крім малої герцогині, не визнавав і близько до себе не підпускав!

Конюх розмірковував над тим, як буде виправдовуватися, коли почув цокіт копит. Він вискочив на звук і зойкнув. Маленька герцогиня прискакала верхи на Жвавому без жодної упряжі. Вигляд у неї був знівечений, а ошатне пальто брудне.

Під’їхавши до стайні, дівчинка утомлено сповзла з коня. Вона ледь не падала від знемоги. Всю ніч їй довелося голими руками рити щільно втрамбовану землю до того ж проскакати неблизький шлях верхи.

Від утоми Марика навіть не замислювалася над тим, що їй доведеться пояснювати свою нічну відсутність і замурзаний вигляд. Тільки зараз, побачивши перед собою онімілого від подиву конюха, Марика задумалася, чи правильно вчинила, повернувшись додому. Давши обітницю мовчання, вона навіть не могла нічого сказати у своє виправдання. Краще було перечекати в затишному місці доти, доки вона не викопає скарб. Однаково хвилюватися про неї нікому, адже Агнеса спить, а в Гліба тепер новий друг, з гіркотою подумала дівчинка.

— Що з вами, пані? Вас хтось скривдив? — злякано підскочив до дівчинки конюх.

Марика похитала головою. Вона погладила Жвавого, немов віддаючи конюхові мовчазний наказ доглянути за її улюбленцем, і мовчки пішла убік будинку. Дівчинка відчувала на собі здивований погляд конюха. Відсутність відповіді ще дужче розпалює цікавість. Мабуть, звістка про її таємну відсутність уночі швидко розлетиться поміж слуг. Утім, людські балачки її ніколи не хвилювали. Яка різниця, що скажуть люди, якщо твоє сумління чисте? Інша справа, як до цього поставиться мадам Кістяк. Чого доброго засадить її під замок, і тоді навряд чи вдасться вибратися вночі, щоб завершити розпочату справу.

Якби не сильне виснаження, Марика не стала б ризикувати і негайно б виїхала. Та сили залишали її. Дівчинка ледве пересувала ноги. Насамперед, слід було відпочити, а там ніякі замки її не втримають, недарма вона лазила по деревах не гірше від акробатки, вирішила маленька герцогиня. У крайньому разі, можна втекти через вікно.

Так чи інакше, Марика розуміла, що до пори до часу краще не наражатися на суперечку. Після зустрічі з конюхом дівчинці не хотілося зіткнутися ще з ким-небудь із челяді. Вона пішла до чорного ходу, але на задньому дворі, незважаючи на ранню годину, життя вирувало. Дівчинці не залишалося нічого іншого, як іти через парадні двері.

Навіть у вимуштруваного дворецького очі полізли на лоба, коли він побачив розпатлану й брудну доньку хазяйки. Дівчинка знову пошкодувала, що повернулася додому, але відступати було пізно. Всі пояснення слід відкласти до завтра, коли обітниця мовчання втратить силу, вирішила вона і, зробивши вигляд, наче нічого особливого не трапилось, гордо пройшла повз враженого слугу до сходів на другий поверх, що вели у її покої.

На щастя, в таку ранню годину коридори, де розташовувалися кімнати панів, були пустими. Марика ледве дочвалала до своєї спальні, тихенько прошмигнула всередину і, причинивши двері, зітхнула з полегшенням.

Тепер можна було впасти на ліжко й проспати до самого вечора. Дівчинка так втомилася, що в неї не залишилося сил умитися. Навіть почуття голоду притупилося, незважаючи на те, що від учора в неї в роті не було ані крихти.

— Дозвольте поцікавитися, звідки ви повертаєтеся о такій порі?

Різкий голос мадам Стилет пролунав як грім серед ясного неба. Дівчинка обернулася і, на свій жах, побачила гувернантку. З очей пристарілої фурії сипалися іскри. І без того тонкі губи стиснулися у ледь помітну лінію. Цього разу провина вихованки переходила всі межі дозволеного. Класна дама лютувала. Після того, як із герцогинею трапилося нещастя, дівчисько вкрай розперезалося!

— Де ви були? Ви маєте такий вигляд, ніби цілісіньку ніч шлялися попідтинню, — гидливо скривилася стара дівка.

Марика понуро стояла, вп’явшись у підлогу. Що вона могла сказати у своє виправдання? Мовчання дівчинки іще сильніше розохотило мадам Стилет.

— Вам нічого відповісти? Соромно! Юна леді не повинна виглядати як свиня! Подивіться на свої руки. Під нігтями чорнозем, як