Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Нарешті він спробував дотягнутися і торкнутися Анжели та її доньки, але тіла решти дівчат заважали йому зробити це. Сни він не міг контролювати, реальність була набагато приємнішою. О, що він зробить із тим малим дівчиськом. І що він зробить із чоловіком через вулицю.
«Нехай приходить», — подумав він.
39Алекс Вітмен не знав, що саме побачить, коли уривався в цю квартиру.
Всередині його привітала темрява. Ось воно: зараз він зустрінеться з чоловіком, який винен у всьому.
Він зачинив за собою двері. Пролунав різкий гудок. Йому здалося, що він чує кроки. Потім шепіт. Схожий на дитячий.
Він спробував увімкнути ліхтарик. Не вдалося. Коли він обмацував поверхню ліхтарика в пошуках кнопки, той випав із рук на підлогу.
Знадобилася мить, щоб його знайти. У повній тиші чутно було п’яні балачки перехожих на вулиці. Він спробував сфокусувати зір, але темрява була скрізь. Намагаючись опанувати свій подих, він змусив себе розпрямитися.
Знову пролунали кроки. У моторошному жаху він збагнув, що вони доносяться зсередини квартири. І вони наближалися.
Він відступив і перечепився об щось у темряві. Щось масивне. Мертва вага.
Борсаючись у потемку, він відчув, як у чобіт ткнувся ліхтарик. Вітмен підхопив його з підлоги й увімкнув. Ліхтарик працював.
Тепер він міг бачити, і все стало на свої місця. У цьому не було сумніву.
Скрізь навколо нього лежали котки целулоїдної плівки, розкладені на підлозі цілим розмаїттям бурштинових, коричневих і жовтих стрічок. Була в цьому якась закономірність, спрямованість. Він увімкнув світло й рушив туди, куди його спрямовувала плівка.
Ось воно — джерело гудка, який він почув, щойно увійшов у двері.
Пристрій мав форму широкого гарматного ствола і складався з невеличкого шматка металу з прив’язаним до нього дротом і цілим вузлом електричних кабелів, що бовталися внизу. Біля підніжжя цієї споруди був активований маленький світлодіодний дисплей. Червоні цифри мерехтіли, ведучи зворотний відлік часу.
04: 59…
04: 58…
04: 57…
Вітмен оглянув зворотний лічильник і вирішив, що це цілком схоже на бомбу.
Він глитнув.
І побачив новий слід.
Свіжа кров. Він озирнувся. Кривавий слід починався від самих дверей, а далі, змішуючись із плівкою, візерунком вився до кінця передпокою. Слід зупинявся перед наступними дверима, які були злегка прочинені — ніби запрошували його. Мерехтіло тьмяне світло. Він дихнув на двері й прислухався. Слабкі звуки. Хтось насвистував.
Він вимкнув ліхтарик і штовхнув двері.
40Чарлі поволі розплющив очі. Знадобилося кілька хвилин, щоб дотягнутися до крісла і спробувати підвестися. Він був приголомшений, дезорієнтований і наляканий, не впізнаючи місця, у якому опинився. Його серце калатало. З поступовим приходом до тями його осяйнуло, що він у Хранителів кадру. Останнє, що він пам’ятав, це що пив разом із Алексом. Мабуть, відключився під час їхньої розмови.
Повільним кроком він рушив уперед. Від запаморочення ноги трохи підгиналися.
На столі лежала записка, у якій заголовними літерами було виведено його ім’я. Минуло кілька секунд, перш ніж він зміг відновити в пам’яті хід подій.
Любий Чарлі,
Я підмішав дещо у твій напій. Не бійся — нічого надміру міцного… За пару годин отямишся. Я не можу просити тебе піти зі мною — це надто небезпечно, а я знаю, що ти не приймеш відповіді «ні». Це лише моя боротьба.
Пробач за все.
Алекс.P.S. Я замкнув Серпіко в підвалі. Випусти її і приходьте шукати мене, коли все це скінчиться.
Усвідомлення того, що все це реальність, прийшло лише тоді, коли він почув крики Макбрайд із підвалу.
41Жінка і дівчинка, яких Вітмен ніколи не бачив, лежали на підлозі.
Чоловік готував мотузку. Він насвистував. Це була дивна манера свисту — на таку здатні лише ті, у кого є проміжок між двома передніми зубами. Це була мелодія з класики: «В печері гірського короля». Він підняв очі. Зупинився. На мить здався збентеженим, наче привида побачив.
— Ласкаво прошу. Я чекав на вас.
Ось воно. Це був його шанс — шанс Вітмена спокутувати свою провину. Але він не міг зробити цього. Не міг навіть рота розкрити. Наче цей чоловік, що постав перед ним, отримав над ним владу, повністю паралізувавши його.
— Вам дуже пощастило побачити те, що зараз буде, — сказав чоловік. — Ви коли-небудь бачили пожежу?
Коли Вітмен зробив крок уперед, чоловік підняв руку, долонею до нього.
— Стійте там. Не підходьте ближче.
До цього моменту Вітмен сам не знав, навіщо хотів бачити цю людину.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Infernale. Пекельний сеанс», після закриття браузера.