Читати книгу - "Замок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Єремія вже почав віддалятися, та К. покликав його знову.
– Єреміє, – сказав він, – я хотів би бути з тобою цілком відвертим, дай мені відповідь на одне-єдине питання. Ми більше не перебуваємо в стосунках пана і слуги, і не лише ти радієш із цього, але й я, отже, нам немає сенсу обманювати одне одного. У тебе на очах я ламаю різку, яка призначалася тобі, бо шлях через сад я обрав не зі страху, а щоб застати тебе несподівано і всипати різкою. Але не ображайся на мене за це, бо це вже в минулому; якби ти не був нав'язаним мені канцелярією слугою, а звичайним знайомим, ми, без сумніву, порозумілися б, хоча твій вигляд мене часом і дратує. І ми можемо зараз надолужити все втрачене в цьому плані.
– Ти думаєш? – запитав помічник, утомлено потер очі й позіхнув. – Я міг би пояснити тобі все детальніше, але не маю часу, мушу бігти до Фріди. Крихітка чекає на мене, вона ще не вийшла на роботу, бо господар послухав мене і дав їй трохи часу на відпочинок, хоча вона і рвалася відразу до праці, мабуть, щоб швидше все забути, тож ми хотіли б провести цей час разом. Що ж до твоїх слів, у мене немає ні підстав брехати тобі, ні бажання довіряти. Зі мною все трохи інакше, ніж із тобою. Поки я був на службі, ти був для мене дуже важливою особою, ясна річ, не завдяки твоїм особистим якостям, а через службові обов'язки, і я зробив би для тебе все, що б ти захотів, але тепер ти мені байдужий. І зламана різка зовсім мене не зворушує, а лише нагадує, якого брутального пана я мав, це не міняє мого ставлення до тебе.
– Ти так зі мною говориш, – сказав К., – ніби маєш цілковиту певність, що ніколи більше не муситимеш мене боятися. Але це не так. Я думаю, ти ще не звільнився від мене, бо так швидко тут нічого не вирішується.
– Часом навіть швидше, – заперечив Єремія.
– Часом, – сказав К. – Але наразі немає підстав думати, що саме так трапилося зараз, в кожному разі, ні ти, ні я не тримаємо в руках письмового повідомлення про це. Справа тільки розглядається, і я ще не втручався в її хід, але неодмінно це зроблю. І якщо все вирішиться не на твою користь, це означатиме, що ти недостатньо працював, аби твій пан був задоволений твоєю службою, і тоді, можливо, я поспішив зламати різку. Звичайно, Фріду ти відбив, і це окрилило тебе, але при всій моїй повазі до тебе, навіть якщо ти мене більше й не поважаєш, достатньо буде кількох моїх слів до Фріди, щоб розвіяти всю ту брехню, за допомогою якої ти її переконав. А тільки брехня могла примусити Фріду відвернутися від мене.
– Ці погрози мене не лякають, – сказав Єремія. – Ти ж зовсім не хочеш мати мене своїм помічником, боїшся мене як помічника, ти взагалі боїшся помічників, бо тільки зі страху вдарив бідного Артура.
– Мабуть, – сказав К. – Але хіба від цього йому менше боліло? Можливо, в такий спосіб я тобі ще не раз покажу свій страх. І оскільки я бачу, що тобі робота помічника не подобається, то для мене, попри весь страх, найбільшим задоволенням буде змушувати тебе до цього. І тому цього разу я поставлю собі за мету, щоб мені призначили лише тебе самого, без Артура, тоді я зможу приділити тобі більше уваги.
– Ти думаєш, – сказав Єремія, – що я хоча б трохи боюся цього всього?
– Саме так я й думаю, – відповів К. – Трохи ти боїшся в кожному разі, а якщо ти розумний, то боїшся сильно. Бо чого ж ти тоді досі не пішов до Фріди? Скажи, ти кохаєш її?
– Кохаю? – сказав Єремія. – Вона хороша розумна дівчина, колишня коханка Кламма, отже, в будь-якому випадку вигідна партія. І якщо вона мене попросила звільнити її від тебе, чому б мені не зробити цього, тим більше, що тобі це не принесе ніякої шкоди, бо ти вже втішився із клятими сестрами Варнави.
– Тепер я бачу твій страх, – сказав К. – Панічний страх, ти намагаєшся обдурити мене. Фріда просила тільки про одне: звільнити її від здичавілих і по-тваринному хтивих помічників. Я, на жаль, не мав часу належно виконати її прохання, і ось наслідки моєї легковажності.
– Пане землемір, пане землемір! – закричав хтось із вулиці.
Це був Варнава. Він прибіг задиханий, але не забув уклонитися К.
– Мені вдалося, – сказав він.
– Що вдалося? – запитав К. – Ти передав моє прохання Кламмові?
– Це було неможливо, – відповів Варнава. – Я дуже старався, але це було неможливо, я пропхався наперед і простояв цілий день перед самим пультом, хоча мене й не викликали, я стояв так близько, що одного разу мене навіть відсунув убік писар, якому я заступав світло. Я навіть звертав на себе увагу задертою вгору рукою, коли Кламм піднімав очі, що загалом заборонено, найдовше пробув у канцелярії, залишився там наодинці зі слугами, мав щастя ще раз побачити Кламма, який повернувся, але не через мене, він просто хотів щось уточнити у своїй книзі і незабаром знову пішов геть, врешті служка майже вимів мене мітлою, бо я не рухався з місця. Я розповідаю це все, щоб ти знову не казав, ніби незадоволений моєю службою.
– Чим же мені допоможуть всі твої старання, Варна-во, – запитав К., – якщо всі вони були марні?
– Але вони не були марні, – заперечив Варнава. – Коли я виходив зі своєї канцелярії, – я називаю її своєю, – то побачив, як із глибших коридорів повільно бреде якийсь пан. На цю мить усюди було вже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замок», після закриття браузера.