Читати книгу - "Повна темрява. Без зірок"

— 37 —

Неподібно до Ажур-лейн, пейзаж обабіч Тауншип-роуд аж ніяк не нагадував передмістя; тут панував суто сільський, як у Тревіса Трітта[169], дух. У світлі висхідного місяця лише де-не-де електричними острівцями мерехтіли окремі садиби.

— Тесс, ти наближаєшся до пункту призначення, — повідомив Том своїм власним, не уявлюваним голосом.

Тесс подолала підйом, і ось вона, по ліву руку від неї, поштова скринька з написом: СТЖЕЛЬКЕ №23. Звідси ще вгору дугою вела довга під’їзна алея, покрита асфальтом, гладенька, як чорний лід. Тесс, не вагаючись, звернула на його алею, але щойно Тауншип-роуд залишилася позаду, як її охопив страх. Їй довелось присилувати себе, щоб не вдарити по гальмах, не виїхати звідси мерщій задом. Бо якщо їхати далі, вибору в неї не залишиться. Вона там опиниться, немов та мушка у пляшці. Ну, хай він навіть і неодружений, але якщо хтось інший сидить зараз у його будинку? Братик Лес, наприклад? Що, як Великий Водій купував там, у Томмі, пиво й закуски не для себе одного, а на двох?

Тесс вимкнула фари і далі вже їхала при світлі місяця.

У цьому її заведеному стані їй здавалося, що під’їзна алея тягнеться вічно, але, проїхавши не більше половини чверті милі, вона нарешті побачила вогні оселі Стжельке. Будинок стояв на вершині пагорба, акуратний на вигляд, більший за хатчину, але менший за фермерський дім. Не цегляна хатка, проте й не солом’яна. В історії про трьох поросяток і великого страшного вовка, міркувала Тесс, це була б хворостяна хатинка.

По лівий бік будинку стояв довгий трейлер із написом «ЧЕРВОНИЙ ЯСТРУБ. АВТОПЕРЕВЕЗЕННЯ» на борту. У кінці під’їзної алеї, перед гаражем, було припарковано безкапотний тягач «Піт» із веб-сайту компанії. У місячному напівсвітлі він мав доволі потойбічний вигляд. Наближаючись до нього, Тесс зменшила швидкість, і раптом її затопило білим, сліпучим сяйвом, яким накрило всю галявину і під’їзд до неї. Це зреагував на рух фотоелемент на ліхтарному стовпі, і якщо Стжельке зараз прямує додому, він запросто помітить це сяйво вже з підніжжя своєї під’їзної алеї. Ба, він може його побачити навіть із Тауншип-роуд.

Вона вдарила по гальмах, почуваючись немов у тому підлітковому кошмарі, коли їй наснилося, ніби вона опинилася в школі абсолютно без одягу. Почула стогін якоїсь жінки. Припустила, що це вона сама, хоча ні за звуком, ні за відчуттям цей стогін їй не належав.

— Ой, недобре, Тесс.

— Замовкни, Томе.

— Він може з’явитися будь-якої миті, а ти не знаєш, як довго діє таймер на цьому ліхтарі. Ти вже мала труднощі з його матір’ю, а він незмірно дебеліший за неї.

— Я наказала тобі: замовкни!

Вона намагалася думати, але це сліпуче світло ускладнювало роботу мозку. Тіні від тягача перед гаражем і трейлера ліворуч, здавалося, тягнуться до неї гострими чорними пальцями — почварними пазурами. Клятий ліхтар! Авжеж, така людина, як він, і мусить мати такий ліхтар! Їй терміново треба вшиватися звідси, розвернутися тут, на галявині, і мчати назад на дорогу якомога швидше, але ж він може її перестріти. Це вона розуміла. А оскільки елемент несподіванки втрачено, вона напевне загине.

«Думай, Тессо Джин! Думай!»

І, о Господи, не мала баба клопоту, так тут ще й собака почав гавкати. У будинку був собака. Вона уявила собі пітбуля з повною пащею гострих зубів.

— Якщо збираєшся залишитися тут, ти мусиш зникнути з виду, — промовив Том... та ні, цей голос не був схожим на його. Або не зовсім схожим на його голос. Либонь, це був голос, що належав її глибинній сутності, налаштованій на виживання. А також на вбивство — це теж є вглибині неї. Скільки негаданих «я», що ховаються в глибинах душі, може мати одна особистість? Їй почало здаватися, що кількість їх може бути безкінечною.

Вона глянула в люстерко заднього огляду, закусивши все ще пухлу губу. Поки що не видно наближення фар. Але чи може вона так упевнено про це судити в об’єднаному світлі місяця й цього чортячого ліхтаря?

— Він має таймер, — промовив Том, — але на твоєму місці я зробив би вже щось, поки він горить, Тесс. Бо якщо ти зрушиш машину після того, як цей ліхтар погасне, ти тільки ввімкнеш його знову.

Вона перемкнула «Експідішен» у повнопривідний режим, і вже почала об’їжджати тягач, але тут же й стала. З цього боку все поросло високою травою. У безжальному світлі ліхтаря він обов’язково помітить у траві колії, котрі залишаться після неї. Якщо цей чортів ліхтар зараз і погасне, то знову ввімкнеться, коли він під’їде, і тоді він усе побачить.

У будинку не переставав валувати собака: «Йавк! Йавк! Йавк! Йавк! Йавк!»

— Їдь прямо через галявину і стань поза трейлером, — підказав Том.

— Та сліди ж! Залишаться сдіди!

— Ти мусиш десь заховатися, — знову озвався Том. Балакав він вибачливо, проте твердо. — На цьому боці трава принаймні скошена. А більшість людей взагалі доволі неуважні, тобі ж це відомо. Дорін Маркіз весь час це повторює.

— Цей Стжельке, він тобі не якась там леді з В’язального товариства, він просто блядьський псих.

Проте, оскільки іншого вибору дійсно не було — взагалі ніякого вибору з тої миті, як вона опинилась тут, — Тесс виїхала на галявину, а потім і далі, до довгого сріблястого трейлера, крізь сяйво, яке, задавалося, не поступається яскравістю полуденному літньому сонцю. Вона кермувала, трішки підваживши гузно над сидінням, немов таким магічним чином могла зробити менш видимими сліди після проїзду «Експідішена».

— Навіть якщо ліхтар іще горітиме, коли він сюди наближатиметься, ніяких підозр у нього може й не з’явиться, — сказав Том. — Можу закластися, що олені його активують час від часу. Можливо, він навіть і поставив таке світло саме для того, аби відлякувати їх від свого городу.

В цьому був сенс (і голос в Тома звучав знову як та, її спеціальна Том-говірка), але великого заспокоєння їй це не подарувало.

«Йавк! Йавк! Йавкі Йавк!»

Що б воно там не гавкало, але чути, що воно психує, аж всирається.

Ґрунт поза сріблястим трейлером лежав голий і вибоїстий — поза всякими сумнівами, інші ваговози теж паркувалися тут час від часу, — зате достатньо твердий. Тесс загнала «Експідішен» якомога глибше в тінь трейлера і врешті вимкнула двигун. Уся мокра від поту, вона пашіла буйним ароматом, якого не в змозі