Читати книгу - "Пасажир"

— А що там було такого… міфологічного?

— Вбивцю надихав міф про Ікара. Того хлопця знайшли голого, а до тіла, що дуже обгоріло, хтось причепив крила.

Анаїс приголомшено мовчала. Поміж багатьма можливостями вимальовувалася одна, найочевидніша і тому найжахливіша. Матіас Фрер був присутній на місці злочину. Це підтверджувало припущення про те, що вбивцею був Віктор Януш.

— І це ще не все, — провадив Кроньє. — Наш молодик теж був накачаний героїном. Ми…

Вона урвала його, однією рукою вже надіваючи куртку.

— Я буду у вас за дві години. Приїду просто в управління. Потім поговоримо про все.

Кроньє навіть відповісти не встиг, бо вона припинила розмову. Вибігла на паркувальний майданчик і пішла до авта. Їй потрібен був час, щоб отямитися від удару. Усвідомити отриману інформацію. Осмислити її.

Перед своїм «гольфом» вона зупинилася. Вона ж геть забула подзвонити Деверса! Коли вона набирала його номера, пальці її тремтіли.

— Що це за фортелі з охоронною агенцією? — накинувся він на неї відразу. — Що за нічний обшук? Що ви оце собі дозволяєте? У мене телефон від учора не перестає дзвонити!

— Я хотіла виграти час, — глухо відказала вона. — Мені…

— Час, еге? Ну, тепер у вас його буде доволі! Ви прямуєте до Марселя, правда ж?

— Буду там за дві години.

— То бажаю вам приємного відпочинку. Я звільняю вас. Негайно зателефоную до Марселя. Можете забути про розслідування і тішитися морем! Виправдовуватися будете після повернення.

Януш попрощався з Шампунем.

Без палких обіймів. Зате лишив йому сто євро.

Відмився він у лазні з душем на вулиці Юґені.

Потім подався до камери схову на вокзал і забрав свій нормальний одяг.

Відтепер він існував в ірреальному світі, де його ніхто не впізнавав. Ніхто й уваги на нього не звертав. Йому навіть пощастило переконати себе, що він став невидним. Відмите містралем небо прибрало кобальтової барви. Зимове сонце скидалося на круглу крижинку. Жахіття минулої ночі відійшло у безвість.

На вокзал Сен-Шарль він дістався швидко і відразу ж попрямував до чоловічої вбиральні. Нікого. Замкнувся в кабінці, навіть не скривившись від смороду — він і не таке бачив, — скинув подерті штани і надів штани від костюма, з утіхою відчуваючи дотик шовковистої тканини до шкіри. Стукаючись ліктями об стіни кабінки, стягнув із себе всі ті светри і вбрав сорочку.

Вийшовши відтіля, він викинув рам’я до смітниці, не забувши подіставати з кишень свої скарби — ножа фірми «Айкгорн» і звіт про розтин Цевана Сокова. Записав до нотатника номер справи — К095443226 — та ім’я слідчого судді — Паскалі Андре, і заховав папери до торби. Ножа він застромив за пояс штанів.

У вбиральні так само не було нікого. Він надів піджака і помацав порожні кишені. Документи на ім’я Матіаса Фрера лежали на дні торби. Якщо його затримають, він може назватися ким завгодно. І що завгодно сказати їм. Головне, виграти час. Урешті він поклав записника до внутрішньої кишені піджака.

Дзеркало підтвердило, що він знову прибрав людської подоби. Він надів плаща. І вже хотів було взутися, аж до вбиральні зайшов охоронець із собакою.

Охоронець угледів долі торбу і коло неї Януша. У самих шкарпетках.

— Що це ви робите, га? Вокзал — не роздягальня.

Януш уже розтулив було рота, щоб відтяти йому добряче, як зробив би психіатр Матіас Фрер, та вчасно похопився.

— Бачите, пане, я шукаю роботу… — ніяково пробелькотів він.

— Ану геть звідсіля!

Він не змусив казати те двічі. За кілька секунд узувся, вхопив торбу і подався до виходу. Охоронець відступив набік. Він дивився на нього з неприхованою недовірою. Януш чемно кивнув йому і вийшов з убиральні.

Він ішов до виходу, де була стоянка таксі.

З кожним кроком до нього поверталося почуття власної гідності.

Він повернувся до людського суспільства.

Януш попросив одвезти його на вулицю Бретей, до суду. Заплатив водієві й уважно озирнув будинка. Колонадою і конічним фронтоном він скидався на дім паризької Національної асамблеї, тільки менший розмірами. Дорогою водій розповів йому, що суд розташований якраз за ним. Вхід у нього ліворуч, із вулиці Жозефа Отрана.

Януш обійшов будинка й опинився на пішохідній вулиці. Вхід до суду був розташований просто посередині, за брамою з червоних металевих ґрат. Януш рушив до дверей. План його був простий. Дочекатися обідньої перерви. Прокрастися до будинку. Піднятися на поверх, де працюють слідчі судді, і знайти кабінет Паскалі Андре. Промикнутися досередини й украсти теку зі справою про вбивство Ікара. Як дивитися збоку, справа здавалася легкою. Та насправді виконати це було неможливо.

Він порівнявся з брамою. За нею стояли охоронці. Він придивився. На вході був турнікет. Валізки й портфелі просвічували. Кожен відвідувач проходив крізь рамку металошукача і показував документа. Авжеж, до суду будь-кого не пускають.

Щоб спокійно подумати, він подався довкруг будинку. І тут його чекав сюрприз. Ззаду був ще один вхід, з вулиці Гріньяна, службовий. Судді й адвокати йшли крізь нього без жодної формальності, багато хто навіть беджа не показував.

То була єдина нагода прошмигнути досередини.

Він глянув на годинника. Полудень. Спершу треба було десь заховати свою торбу. Відійшовши трохи далі, він пірнув під арку, де був невеличкий дворик на кшталт патіо[27]. Сюди виходило відразу декілька під’їздів. Він зайшов в один і заховав торбу під нижніми сходинками.

Ідучи назад із порожніми руками, він збагнув, що дечого йому таки бракує, тобто портфеля. Він зайшов до супермаркету і вибрав дешевого шкільного портфеля зі шкірзамінника, щоб обманути варту. Далі йому трапилася автозаправна станція, і йому спала на думку ще одна ідея, що він її відразу ж і реалізував, придбавши целофанові рукавички.

Ставши під аркою, він почав наглядати за службовим входом. Судді й адвокати приходили невеличкими гуртами. Лише дехто з них показував свого беджа. Та більшість проходила, щось обговорюючи, під байдужими поглядами охоронців, які не виходили зі своєї заскленої кабіни. У своєму костюмі та плащі Януш міг потихеньку долучитися до такого гурту і пройти досередини. Не почував він страху і не тремтів. Навпаки, йому було гаряче від хвилювання, адреналіну і своєї рішучості…

До під’їзду попрямували троє чоловіків у ділових костюмах. Януш приєднався до