Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Роза кивнула.

— Ну то подаруй мені моє ім'я, Роза, будь ласка! — попросила дівчинка.

— Твій батько не дозволяє.

— А я дозволяю!

— Він тут господар.

— Ну і нехай! Він може позбавити мене спадщини і зробити мене злидаркою, може залишити мене дурною, неписьменною і зовсім нікчемною, але він не може залишити мене безіменною!

Відьма тяжко зітхнула — знову в точності як та вівця, вимушена змиритися.

— Сьогодні вночі, - твердо сказала їй Стрекоза. — На березі річки під горою Ірія. Те, чого батько не знає, йому абсолютно байдуже. А він ні про що і не дізнається. — Голос у неї звучав трохи хриплувато від хвилювання, але в ньому відчувалася непохитна впевненість у своїй правоті.

— Тобі слід би мати справжній День наречення Іменем, як у всіх молодих! — гірко хитаючи головою, сказала відьма. — Справжнє свято, з бенкетом і танцями. Ім'я дають зазвичай на світанку, а потім всі повинні радіти і веселитися, щоб надовго запам'ятати цей день. А крастися в ночі, щоб ніхто нічого не знав, зовсім не годиться!

— Нічого, я цей день і так назавжди запам'ятаю, — сказала Стрекоза. — А звідки ти знаєш, яке саме слово потрібно вимовити, Роза? Тобі що, вода нашепче?

Відьма різко хитнула своєю сивою головою.

— Цього я тобі сказати НЕ МОЖУ. - Її «не можу» прозвучало зовсім не як «не хочу» або «ніколи не скажу», і Стрекоза мовчки чекала пояснень. — Це ж і є та сама сила, про яку я говорила. Ти раптом просто відчуваєш її в собі, і все. — Роза зупинила веретено і одним оком глянула на хмару, що висіла над західним краєм землі, а друге її око втупилося мало не на північ. — Вас там буде ніби двоє: ти — доросла і ти — дитя. І ти просто скинеш з себе своє дитяче ім'я і станеш далі дорослою. Інші, звичайно, можуть продовжувати кликати тебе колишнім ім'ям, але насправді це буде не твоє ім'я. Та й ніколи ним не було, як ти тепер вже знаєш. А коли ти скинеш своє дитяче ім'я, то на деякий час стаєш ніби безіменною. Ти більше не дитя, імені у тебе немає, ти стоїш у воді і чекаєш. І ніби як розкриваєш свою душу. Так відкривають навстіж двері назустріч вітру, бажаючи як слід провітрити будинок. І тут воно приходить до тебе само. І твої губи самі вимовлять його. Це і буде твоє справжнє ім'я. Ти не можеш його придумати. Ти повинна дозволити йому прийти до тебе. Але спершу сила повинна пройти крізь мене і крізь воду і тільки потім потрапити до тієї, кому призначається. Ось яка ця сила, і приблизно так вона діє. Власне, сама я теж не роблю майже нічого. Але я знаю, як дозволити цьому помаху чарівної палички трапитися. У цьому і полягає моя майстерність.

— Чарівники вміють набагато більше! — сказала дівчинка, помовчавши.

— Ніхто не може зробити більше, ніж назвати людину її Істинним ім'ям, — спокійно заперечила Роза.

Стрекоза так сильно потягнулася, що затріщали шийні хребці, і, збираючись встати, знову запитала:

— Ну то ти даси мені ім'я?

І Роза, хоча і не відразу, але все ж згідно кивнула.

Вони зустрілися пізно вночі на стежці під горою Ірія, коли до світанку було ще далеко. Роза запалила неяскравий чарівний вогник, щоб можна було пробратися до річки і не впасти в яку-небудь зарослу очеретами яму — місцевість була болотиста. У холодній ночі при світлі нечисленних зірок, бо більшу їх частину приховувала чорна тінь гори, відьма і дівчинка роздяглися і увійшли в дрібну річку; ноги грузли в м'якому мулі, осілому на дні. Потім відьма торкнулася руки дівчинки і сказала:

— Дитя, я забираю у тебе твоє ім'я! Ти більше не дитя, і у тебе немає імені.

Деякий час навколо стояла мертва тиша, потім відьма прошепотіла:

— І будеш ти наречена іменем, жінко! Тепер ти — Іріан!

Ще кілька митей вони стояли у воді абсолютно нерухомо, в повній тиші, а потім раптом зітхнув нічний вітер, доторкнувся до їхніх оголених плечей, і вони, тремтячи від холоду, побрели назад на берег. Там вони витерлися гарненько і босоніж, відчуваючи себе нескінченно втомленими, потяглися, спотикаючись об сплетені коріння очерету, до стежки. І там Стрекоза, вже не приховуючи скаженого гніву, прошепотіла відьмі:

— Як ти могла назвати мене таким ім'ям!

Відьма нічого їй не відповіла.

— Ти все зробила неправильно! Моє Справжнє ім'я зовсім не таке! Я думала, що, дізнавшись своє ім'я, я відразу відчую і свою сутність. Але те ім'я, яке дала мені ти, все тільки зіпсувало! Ти щось неправильно розчула, Роза. Ти ж всього лише сільська відьма, і ти все зробила неправильно! Це ЙОГО ім'я. Батька. Це він може мати таке ім'я. Він би так ним пишався! Як пишається своїм безглуздим маєтком, своїм безглуздим дідом!.. А я такого імені не хочу! І не стану його носити. Це ж не я! Я як і раніше не знаю, хто я така, але я — не Іріан! — І вона раптом замовкла, ненавмисно вимовивши своє ім'я вголос.

А відьма як і раніше мовчала. Вони йшли поруч по стежці в повній темряві. Нарешті, переляканим голосом, ніби намагаючись задобрити дівчинку, Роза сказала:

— Але воно само прийшло до мене…

— Якщо ти його коли-небудь кому-небудь скажеш, я тебе вб'ю! — пообіцяла їй Стрекоза.

І тут відьма раптом зупинилася і прошипіла, точно розлючена кішка:

— СКАЖУ кому-небудь?

Стрекоза теж зупинилася. І сказала, помовчавши:

— Вибач. Але у мене таке відчуття… немов ти мене зрадила.

— Я назвала тобі твоє Істинне ім'я! Воно виявилося не таким, як я думала. І мені від цього теж не по собі. Немов я щось не закінчила, чи не доробила… Але це твоє Справжнє ім'я, Стрекоза! І якщо воно дане тобі — що ж, така, значить, його сутність. — Роза похитнулася і заговорила вже не так гаряче і сердито, але більш холодно і спокійно: — Якщо ж ти хочеш мати наді мною владу, щоб бути здатною зрадити мене, Іріан, то я тобі цю владу дам. Знай: моє Справжнє ім'я — Етаудіс!

Знову зітхнув вітерець. Тепер обидві тремтіли так, що у них виразно стукали зуби. Вони стояли поруч, але навряд розрізняли обриси одна одної. Стрекоза невпевнено простягла до відьми руку,