read-books.club » Фентезі » Танок драконів 📚 - Українською

Читати книгу - "Танок драконів"

254
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танок драконів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 77 78 79 ... 359
Перейти на сторінку:
— Скагаз мо Кандак. За відсутності кровних вершників від імені дотраків виступав сухенький зморшкуватий джакаран на ім’я Роммо, косоокий і кривоногий. Вільновідпущеників представляли капітани трьох новостворених загонів — Молоно Йос-Доб з міцних щитів, Саймон Смугастий з вільного братства, Марселен з материних мужів. Резнак мо Резнак збоку нависав над Дані, а Дужий Бельвас стояв позаду неї, схрестивши велетенські ручища. Радників не бракувало.

Гролео став найсумнішим з людей відтоді, як розбили його кораблі, щоб збудувати облогові гармати, які допомогли взяти Мірін. Дані намагалася його втішити, пожалувавши йому титул лорда-адмірала, але то були порожні почесті: щойно військо Дані наблизилося до міста, мірінський флот відплив у Юнкай, тож старий пентосянин став адміралом без кораблів. Але нині він усміхався у свою кошлату просолену бороду давно забутою усмішкою.

— То галери міцні? — з надією запитала Дані.

— Міцні, ваша світлосте. Старі, так, але переважно їх підтримували в доброму стані. Облавок «Чистородної королівни» трохи поточений шашелем. Її я б не повів далеко від берега. На «Нараку» потрібні нові стерно і снасті, а на «Смугастій ящірці» кілька весел тріснуло, але вони витримають. Гребці — раби, та якщо ми запропонуємо їм гідну платню, більшість лишиться з нами. Вони ж уміють тільки веслувати. Тих, хто захоче піти, можна буде замінити моєю командою. Подорож у Вестерос довга й важка, але ці кораблі міцні, вони її витримають, я вважаю.

Резнак мо Резнак жалібно застогнав.

— То це правда! Ваша вельможність вирішила нас покинути,— він заломив руки.— Щойно ви поїдете, Юнкай поверне сюди велике панство, а нас за вірну службу вам візьмуть на мечі, наших любих дружин і цнотливих доньок зґвалтують і продадуть у рабство.

— Тільки не моїх,— буркнув Скагаз Гирявий.— Я їх власноруч заріжу.

Він ляснув по руків’ю меча.

Дані почувалася так, наче він ляснув її по обличчю.

— Якщо боїтеся того, що може статися після мого від’їзду, пливіть зі мною у Вестерос.

— Хай куди рушить матір драконів, туди ж рушать і материні мужі,— оголосив Марселен, уцілілий брат Місанді.

— Як? — поцікавився Саймон Смугастий, який отримав таке прізвисько за численні рубці, залишені йому на спині та плечах батогами в пам’ять про часи його рабства в Астапорі.— Тринадцять кораблів... Їх не вистачить. Навіть сотні кораблів, можливо, не вистачить.

— Дерев’яні коні нам не підходять,— мовив Роммо, старий джакаран.— Дотраки поїдуть верхи.

— Віддані вам можуть піти суходолом, уздовж узбережжя,— запропонував Сірий Черв’як.— А кораблі з припасами плистимуть повільніше, годуючи нас.

— Так можна дістатися тільки руїн Бораша,— сказав Гирявий.— Далі кораблям доведеться звернути на південь повз Толос і острів Кедрів, щоб обминути Валірію, в той час як піші підуть у Мантарис старою драконячою дорогою.

— Яку нині називають бісовою дорогою,— мовив Молоно Йос-Доб. Повнявий командувач міцних щитів, з його чорнильними долонями й чималим черевом, більше нагадував скриптора, ніж солдата, зате був страшенно розумний.— Чимало з нас загине.

— Ті, хто лишиться в Міріні, позаздрять вашій легкій смерті,— застогнав Резнак.— З нас зроблять рабів або кинуть у ями. Все стане як було, ба й гірше.

— Куди поділася ваша мужність? — не витримав сер Баристан.— Її світлість звільнила вас із ланців. А коли вона поїде, вже ви самі маєте гострити мечі й захищати свою свободу.

— Які хоробрі слова з вуст людини, яка сама збирається поплисти на захід,— огризнувся Саймон Смугастий.— Бодай озирнетеся на нас, коли ми помиратимемо?

— Ваша світлосте...

— Ваша препишносте...

— Ваша вельможносте...

— Годі,— Дані ляснула долонею по столу.— Ніхто тут не лишиться помирати. Ви всі — мій народ...

Її засліпили мрії про домівку і про кохання, але...

— Я не покину Мірін, щоб його спіткала доля Астапора. Мені прикро це казати, але Вестеросу доведеться зачекати.

Гролео був просто приголомшений.

— Ми мусимо прийняти кораблі. Якщо ми відмовимося від цього дарунка...

— Королево,— опустився сер Баристан на одне коліно перед Дані,— ви потрібні своєму королівству. Тут вам не раді, а у Вестеросі під вашими прапорами зберуться тисячі людей — і можні лорди, і шляхетні лицарі. «Вона прийшла,— радо гукатимуть вони одне до одного.— Нарешті повернулася сестра королевича Рейгара».

— Якщо вони так мене люблять, то дочекаються,— сказала Дані й підвелася.— Резначе, закличте Заро Зоана Даксоса.

Купецького короля вона приймала наодинці, сидячи на полірованій лавці з чорного дерева, на подушках, принесених сером Баристаном. Разом із Заро прийшло четверо картянських моряків, тримаючи на плечах скручений гобелен.

— Я приніс ще один подарунок королеві мого серця,— оголосив Заро.— Він зберігався в наших родинних підвалах з тих часів, коли Валірію ще не поглинула Руїна.

Моряки розгорнули на підлозі гобелен. Він був старий, пильний, бляклий... і велетенський. Дані довелося підійти ближче до Заро, щоб роздивитися узор.

— Карта? Як красиво!

Гобелен укрив половину підлоги. Моря були сині, а земля зелена, гори — чорні й коричневі. Міста-зірки були вигаптувані золотими і срібними нитками. «Курного моря немає,— збагнула Дані.— Валірія ще не стала островом».

— Ось Астапор, Юнкай, Мірін,— вказав Заро на три срібні зірки біля синяви Невільничої бухти.— А Вестерос... десь отам,— його рука махнула у кінець зали.— Ви повернули на північ, хоча мали плисти далі на південний захід через Літнє море, але з моїм подарунком ви швидко дістанетеся туди, де ваше місце. Прийміть галери з радісним серцем і спрямуйте весла на захід.

«Хотіла б я...»

— Мілорде, я залюбки прийму кораблі, але не можу дати обіцянки, про яку ви просите,— вона взяла його за руку.— Віддайте мені кораблі — і я заприсягнуся, що дружба Карта з Міріном триватиме, поки не згаснуть зірки. Дозвольте мені використати їх як торгові галери — і ви матимете добру частку з наших прибутків.

Усмішка Заро зів’яла.

— Що ви кажете? Ви хочете сказати, що нікуди не попливете?

— Я не можу.

В його очах забриніли сльози, поповзли по носі, обминаючи аметисти, смарагди й чорні діаманти.

— Я пообіцяв Тринадцятьом, що ви пристанете на мою мудру пропозицію. Дуже прикро, що я помилявся. Беріть кораблі та пливіть геть, бо тут ви помрете страшною смертю. Ви просто не знаєте, скількох ворогів нажили.

«Я знаю, що один з них зараз стоїть переді мною, ронячи лицедійські сльози». Цей здогад засмутив її.

— Коли я пішов у Палац тисячі тронів, благаючи чистородних не забирати ваше життя, я пояснював, що ви ще зовсім

1 ... 77 78 79 ... 359
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танок драконів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танок драконів"