Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

-… влаштує прочуханку Раяну, а ось він нам цього не простить… – сумно відповідаю, стежачи за стихійним лихом у вигляді дружини принца Раяна.

Коли Карада з Раяном приземляються на скляному березі, я – король Диких Земель, про всяк випадок, ховаюся за спиною свого охоронця.

– Хто. Це. Зробив??? – гарчить дружина брата, а я тільки мовчки переступаю з ноги на ногу.

– Ми тут… загалом… вчили Барта плюватися вогнем… – зрештою видаю я.

– Ми? – обурено шипить Ізир.

А Карада з гарчанням повертається до Барта і знову набуває драконової подоби.

Маленька пісочна дракониця, дивлячись знизу вгору, люто гарчить на величезного золотого дракона. Барт здивовано дивиться на неї з висоти свого зросту, але під пильним поглядом Раяна, що все ще залишається в драконі іпостасі, скиглить, опускає морду, притискаючи її до землі та розкидає крила, приймаючи позу підпорядкування.

Поки Раян, випнувши груди й розкинувши крила, як золотий гусак, ходить кругами навколо Барта, Карада тріпає золотого дракона за холку. По собі знаю, які гострі зубки в цієї дрібної дракониці! Тому волію співчувати братові здалеку.

Вчепившись Барту в спинний гребінь і клацнувши хвостом по морді Раяна, що зазівався, Карада на деякий час завмирає. Потім відпускає Барта і, демонстративно випльовуючи золоту луску, набуває людської подоби.

– Два. Дні. Якщо через два дні, мій улюблений пляж не стане таким, як був, я тобі хвіст відгризу!

Барт намагається щось сказати на своє виправдання, але Раян, притискає його крила до землі лапами та гарчить йому у вухо:

«Відгризе. А я потримаю…»

За кілька хвилин, коли екіпаж мчить нас назад до столиці, я питаю Барта, намагаючись відвернути його думки від завдання Каради:

– Тепер ти розумієш, навіщо у твоїй камері чани з водою?

Барт замислюється ненадовго, потім кмітливо киває головою.

А ще через кілька хвилин, подивившись уважно у вікно вслід Караді та Раяну, що пролітають повз нас, тихенько скиглячи, запитує:

– А можна зробити так, щоб моя камера зачинялася зсередини?