Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
От що з Мар’яною робити? Не дарма ж згадувала про авторські права, не дарма — вона приїхала розлучатися, збиралася з ним серйозно поговорити й вже два тижні мовчить. Ані слова, ані дотику, передай сіль.
Як там казав Гєна? «Бєдность — прєдохранітєль от разводов?» Ну да, ну да. Що їм ділити? І Ваня, і Мар’яна прописані кожне в своїх батьків, тож спільної нерухомості немає. «Фєдя»? Коштує тисячі три, та й ще доведеться пошукати пихатого лоха. Гітара? Гітару Ваня не віддасть, це єдине, що в нього є. То що ж їм ділити? Стьопу?
Малий все одно її, Ваня тут краєм, брав, як кажуть, безпосередню участь, а потім шоу, ефір, радісні емодзі в чаті. Коли в кіно показували родинне щастя, то це зазвичай міксом, у нарізці — ось пара підкидає жовте листя в парку, ось вони вже вкладають дитину спати на другому поверсі власного будинку, ось дивляться телевізор, притулившись одне до одного. І обов’язково — красиві бокали з червоним вином на столику біля ніг — на цю деталь чоловіки в зав’язці одразу звертають увагу.
А якби ця нарізка була довшою? Та, відповідно, правдивішою — чи були б у ній такі мікросварки, як зараз? Ваня подумав, що любов у шлюбі є одним з нав’язаних стереотипів — от саме так має бути, от саме цього треба прагнути, а якщо у вас не виходить… Якщо у вас не виходить, перемикайте канал на іншу передачу, там все буде як у людей…
Каша закипіла, Ваня тихенько вимкнув газ, поклав кілька ложок у помаранчеву пластикову піалочку з Сімбою, притрусив зверху цукром та поніс до кімнати. Мар’яна зі Стьопою сиділи на матраці й дивилися «Теорію великого вибуху». Точніше, дивилася Мар’яна, а малий крутив у пальцях полу її кофтини. На екрані Говард з Раджем виставляли на стіл білі картонки з вечерею, і Ваня подумав, що тайська їжа на замовлення — ще один штамп, за допомогою яких Голлівуд привчає людство до якихось планетарних протоколів.
Ота їжа в коробочках здавалась такою апетитною, а шість з половиною тисяч «жглі ляжку», як казав Трушин, тож Ваня знайшов у гуглі доставку тайської їжі, якусь контору на Харківському масиві — близько, не охолоне. Обрав набір на двох і почав вивчати способи сплати. Кешем не можна, тільки передплата, тільки карта. А на карті… На карті нуль, абсолютний нуль. Можна взяти картку в Мар’яни, але хочеться зробити сюрприз, може, хоч так до неї підластиться.
Тоді змінив пошук — тайська їжа, Київ, лівий берег, готівка. Проскролив рекламу (дурних нема), знайшов лінк, перевірив — привозять за кеш. От і добре. Обрав два різні ланчі, ввів адресу й видихнув — обирати щось онлайн, не бачачи, завжди було важко, бо вибір та його можливі наслідки трохи дратували.
Стьопа почав нити, вимагаючи Сімбу, — Мар’яна включила йому мультик, всадила малого перед планшетом й пішла до ванної. Зашуміла вода — мабуть, дружина набирає ванну. От і добре, вийде — вже і їжу привезуть.
Ваня трохи почекав та переконався, що Мар’яна дійсно купатиметься, а тоді вийшов на кухню й набрав Тоню. Серце чомусь прискорилося, ніби він справді робив щось заборонене — телефонував коханці, поки дружина не чує. Ніби. Ніби. Ніби. Все — ніби.
Тоня відповіла одразу, буквально за секунду — сучасні дівчата не випускають телефона з рук.
— Алло, — почувся її сумний голос, і Вані знову стало соромно, бо обіцяв подзвонити позавчора — і що?
— Привіт. Сорі, був на гастролях, приїхав от… Набираю.
— Та я знаю. Бачила ж пост. Як пройшло?
— Та як… Нормально… Всім сподобалося.
— А шо за новая пєсня?
«Оп-па», — Ваня здивувався, та потім допер: мабуть, хтось на концерті зняв та виклав, тегнувши його в пості. Фак! Там же баланс поганий, гітара провалена!
— Та там у комєнтах хто-то напісал: «Спасібо за новую пєсню, ждьом запісь».
— А… А самої пісні не викладали?
— Та нєт. Но я ж в фейсбукє нє смотрю, тока інста.
Шум води у ванній припинився. Невже Мар’яна почула розмову й вирішила прислухатися? Чи набрала вже повну ванну й закрутила кран?
Про всяк випадок Ваня глянув, як там малий (зачаровано спостерігає за там, як Сімба грається з Пумбою та Тімоном), і тихенько вийшов на балкон, щоби не скрипіли старі двері.
— Та написав учора новий трек, одразу й спробували, — сказав уже тихше.
— А запісь єсть?
— Є. Ну, робоча, для себе, з концерту.
— А мнє можна?
— Тобі… Можна, зараз скину.
— Ой, спасібо. Єслі шо, я — могіла, нікому!
— Добре, — Ваня вирішив, що час повертатися до серйозніших справ. — Що там по дверях? І по забудовнику. Приїхав той, як його? Ну, що із забудовниками воював.
— А, Сєрий?
— Ага.
— Да, приїхав. Ми на позавчєра договорівалісь сходіть до ніх. Він ще казав, шо еті застройщікі… Корочє, оні в роміной страховой обслуговувалися. Понімаєш?
— Ух ти, як цікаво!
— Ну, короче, он готов в любой момєнт. Хоть сьодня. Двєрі помєнялі.
Сьогодні… Ваня подивився в бік ванної, подумав і сказав:
— Я напишу, десь за пів годинки. Ти сьогодні можеш?
— Да, помєняюсь…
— Добре. Я зараз з розкладом розберуся й напишу.
— І пєсню ж!
— Добре, добре, зараз.
Гуллівер повернувся до хати, переслав Тоні відос, сів поруч зі Стьопою й запустив рекламу у грі, щоби отримати за це кристали та безплатні рівні. Малий подивився на нього, трохи відсунувся вбік, але хоч не занив — просто знову зосередився на мультику, який він дивився щодня. Вони й сиділи ніби поруч, а були наче й чужі, кожен дивився своє, кожен думав про своє. Вони нічого не мали спільного.
*
Уже минуло сорок хвилин, відколи Ваня замовив їжу, а кур’єра досі не було. Ваня знайшов на сайті статус замовлення (їде) й почав розбиратися, де в них можна відстежити кур’єра онлайн. Схоже, що ніде.
Телефон блимав майже безперервно, Тоня сипала емодзі, висловлюючи захват від треку: бомба, ракета, вогонь. Що ж, це непогано, Вані більше подобалася така цільова аудиторія, ніж канальні розведенки 35+.
Коли мультик закінчився, а Мар’яна у ванній зашаруділа одягом, у двері подзвонили. Кіт вибрався з ніші й доєднався до господаря, який
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.