Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

lang="uk-UA">— Так, блядь, працювати нема кому, всі на розборках в Польщі, а падли всьо хіляють, — механік озирнувся на «мусорку» й цикнув від незадоволення. Більшість людей, які здавна перебували в зав’язці, зазвичай ставилися до питущих щонайменше з розумінням, найбільше  — з прихованою заздрістю, але тільки не Кохан. 

 

Обговорили останні новини — хтось зі знайомих клієнтів побив машину, хтось із сусідів по гаражному кооперативу поїхав на заробітки. Ваня розказав про нову пісню й одразу скинув механіку відос — тому було дуже цікаво, що ж такого можна було вигадати в Черкаській області. 

— Ладно, приїду — заціню, — Кохан причепив за скобу гак, забрав у Вані техпаспорт, жваво затягнув купешку на евакуатор й поїхав — треба пробитися на Лівобережку, поки не встали всі під’їзди до мостів. 

Ваня дивився йому услід і відчував, що стало якось порожньо — друг, чи не єдиний справжній друг заскочив зранку, щоби допомогти, й одразу поїхав. А ти лишайся. Лишайся тут, щоби… Коли Радіо-Юра побачив Ваню, то прискорився від крамнички до під’їзду. Тому Бронзовий Голос залив до горлянки залишки схололої кави, втоптав стаканчик до забитого вщент смітника й швиденько вбіг до парадного. Шкодував, що не можна було поїхати з Коханом на станцію й провести весь день за прослуховуванням музики. Як колись. 

* 

Мар’яна була досі зла — малий не дав доспати й тепер вимагав сніданку, гучно гупаючи по кухонному столу своєю дерев’яною ложкою «під хохлому». Дружина крутилася біли плити, кривлячи обличчя. 

— Сорі, — сказав Ваня, знімаючи куртку. — Кохан приїхав забрати машину. 

— Він би ще вночі приїхав і у двері постукав! 

— Ну, він завжди рано встає, їхав мимо на евакуаторі й забрав «Фєдю» до себе. Безплатно. 

— Я рада за вас, — відізвалася Мар’яна, помішуючи пластівці в каструльці. Ваня зрозумів, що саме треба зробити, й пішов до гітари — дістав з чохла трушинський конверт, постояв, подумав, а тоді розполовинив гроші й поніс частину на кухню. 

— Шість п’ятдесят, — сказав Ваня і поклав гроші на холодильник. Реакції не було — Мар’яна навіть не подивилася на довгоочікуваний гонорар. Вона помішувала на плиті кашу, тож стояла спиною. 

— Дай йому щось, поки я… Там сир, буженина, поріж трохи, хай заспокоїться, — нарешті сказала Мар’яна. Її голос вже був трохи м’якшим. Ну, хоч так, тренд позитивний, розвиваємо успіх. 

— Я пісню написав учора, — Ваня закинув принаду і відчинив дверцята холодильника — шукав, що можна дати малому. 

— Там у судочку... — скорегувала його дії дружина й додала після паузи: — Цікаво. І про що? 

— Про… — а про що ж вона? Сказати про любов — спитає: «Про любов до кого?». Ні, так просто він не підставиться. 

— Балада, — знайшовся Ваня й згодом зрозумів, що під «судочком» Мар’яна має на увазі пластиковий контейнер. 

 

Дістав ретельно замотані в білий папір тонкі шматочки сиру, поклав один на тарілку сина й запропонував: «Кушай, кушай». Стьопа схопив сир й почав жмакати його в ручці. Тоді Ваня розмотав черговий пакунок, надибав там товсті скибки буженини, відрізав кілька смужок і простягнув Стьопі. Малий сховав руки з сиром за спину й подивився на м’ясо. 

Ваня усміхнувся, зробив великі очі й тричі проричав: 

— Мяско, мяско, мяско. 

Так він удавав Хетфілда з «Master Of Puppets». Стьопа уважно подивився на нього, потім набрав повні груди повітря й закричав. 

— Шо таке? — Мар’яна схаменулася й кинулася до столу. — Шо ти йому зробив?! 

Нічого ж! Нічого не зробив! 

— Та я... — почав було Ваня виправдовуватися, але Мар’яна вже вихопила сина з-за стільця, притисла до себе й понесла до кімнати. І те, що лишилося від гарного настрою, залишки тепла від вдалої гастролі, нової пісні, отриманого гонорару та візиту Кохана зразу кудись зникли. 

Ваня підійшов до балконного вікна й подивився на вулицю, бо треба ж кудись дивитися, коли у грудях тисне, а вуха палають. Під будівлею підстанції, на лавочках біля дитячої пісочниці, кучкувалися алкаші. Двох із них Ваня вже сьогодні бачив. «І в кого з нас щасливіше життя?» — подумав Гуллівер. От в абсолюті, хто отримує від факту власної наявності у світі більше задоволення — він чи оці ледацюги? 

Що ближче зимові свята, то більше їх тут ставатиме — перевірено часом. Випиваки палитимуть багаття й гойдатимуться на двох качелях, бо сюди батьки не водять дітей — для цього біля нового будинку є гарний сучасний майданчик: без піску, з правильним покриттям та гарним освітленням. Кажуть, туди незабаром не пускатимуть дітей з інших будинків, але ж поки пускають! 

— Слиш, Трубадур, ти кашу виключив? — гукнула Мар’яна через стіну. Злісно, роздратовано, без жодної іронії. 

Ні, ось вона, підгоряє та пузириться рештками молока. 

— Виключив, — гукнув у відповідь Ваня, тихесенько, щоби не гупати ногами, скочив до плити й зняв з вогню каструльку. Вона була дуже гарячою, рука інстинктивно повинна була відпустити ручку просто зараз, інакше… 

Ваня дотерпів, поставив каструлю до мийниці й навіть не брязкнув металом. Він притиснув долоню до рота й облизав червоний слід від ручки. Як же боляче, боляче, боляче! Хоч бери й сси собі на руку, щоб дружина не почула. 

Трубадур… Згадала ж… Обидва радянські мультфільми про Бременських музикантів були ідеальною базою до урочистих дитячих вистав — ділиш між малими ролі, пісні діти й так знають, шукаєш в інтернеті файли для караоке, розставляєш їх по порядку в ноутбуці — оце і все! Приходять батьки, приїжджає керівництво району, всі сідають на лавки, а ти заправляєш свій хвіст під стару білу чоловічу перуку й стаєш Трубадуром. 

 

Керівниця хору, Віолетта Макарівна, завжди грає принцесу. Ваня кілька років намагався її м’яко переконати перейти на роль розбійниці, та де там! Нехай про бяк з буками співають діти, а вона кружлятиме у власній весільній сукні та співатиме про те, що «в королевских покоях потеряла покой». 

Ця вистава завжди бісила Мар’яну. Коли вона хотіла образити чоловіка, згадувала про Трубадура… А теща, удаючи нерозуміння ситуації, просто так називала зятя трубадуром, ніби роблячи йому комплімент та не помічаючи його реакції на це. Хоча — ні, все вона розуміла, просто вдавала «дурочку», в їхній родині таке було... «за положняк», як підказало Євангеліє від Трушина. 

Саме так, «за положняк»... Ваня тихенько змив кашу у раковину, пропихаючи обпеченими пальцями тверді грудки крізь вузькі отвори. Хай краще заб’ється раковина, ніж Мар’яна істеритиме через пригорілу кашу. Богу дякувати, пластівці ще лишалися в пачці, й молока трохи