Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Каміла

Я здивовано глянула на годинник прокинувшись вранці. Восьма годинна. І Макс мене не розбудив. Я пішла у ванну а тоді в кімнаті одягнула блакитну сукню з довгими рукавами та взула свої уги.

На низу мама розставляда тарілки і я здивувалася побачивши Георгія котрий їй допомагаа.

— О,ви з Максо нв пробіжку не ішли?— здивувалася маа.

Я заперечливо похитала головою.

— Зазвичай Макс мене будить. А сьогодні ні. 

— Я заходив у його спальню. Напевно він уже поїхав у офіс,— Гелргій важко видихнув. — Сказати чесно його відповідальність до неї мені вже не подобається. 

— А Денис?

— Я якраз ішла його будити, — сказала мама.

—  Я піду. Ти вже все розставляй, — сказала я посміхаючись і покрокувала до кімнати брата.

Так як він скоріше за все я вирішмла не стукати а коли зайшла то на моєму обличчі зявилася посмішка. Як виявился, Макс не поїхав на роботу а просто заспав. Він лежав біля Дениса. Точніше Денис біля нього і це було так мило. Але сніданок не чекав тому я підійшла до цих двох сонних мух і хотіла їх розбудити, але...через пять хвилин сиділа внизу.

— Вони так мило сплять. Думаю, якщо вони поснідають пізніше нічого страшного не станеться, — сказала я.

— Повністю з тобою погоджуюся. Макс через цей проект останній час взагалі не висипався, — сказала Лідія.

Тому сніданок у нас відбувався в трьох особах бо Катя сказала що вона має ще справи клтрі потребують часу і вилетіла з будинку. 

Макс з Дегисом спустився в низ протираючи очі коли годинник показував дванадцяту годину .

— Чому мене ніхто не розбудив? — пробурчав він дивлячись на нас.

Ми якраз сиділи на дивані і разом з мамою та Катею котра вже встигла повернутися дивилися комедію. А Георгій вийшов на вулицю адже йому хтось подзвонив.

— Ти так мило спав, я вирішила не будити, — сказала я посміхаючись.

Хлопець хмикнув і посміхнувся.

Була пів восьма вечора а я одягала в своїй кімнаті сукню. Мама з іншими вже поїхали. Георгій хотів ще все уточнити з колегами а Макс чекав на мене. Як і минулого разу...

Я потягнула руки за спину намагаючись затягнути корсет. Так, Каміла. Тобі справді не було мороки без цього всього?

— Мааакс, — гукнула я хлопця.

За хвилину він зайшов у кімнату з розстібнутою сорочкою котру защіпав на ходу. Я затримала погляд на його грудях а він помітивши це посміхнувся. Справді. Наче я його без футболки ніколи не бачила...ну гаразд. Але ж це було майже рік назад. 

— Ти кликала мене щоб я одягався у твоїй кімнаті?— спитав хлопець.

Я струснула головою.

— Можеш мені допомогти?

Хлопець посміхнувся. Він став за мою спину а його брови нахмурилися.

— Що це за мотузки? Ти плануєш повіситися? Не думав що настільки сьогодні поганий день.

Я не стримала свого сміху.

— Просто потягни їх і завяжи, — сказала я.

Макс глянув на мене у відбиток дзеркала.

— Тобто я маю тебе придушити?

— Макс, нікого не придушиш. Просто потягни і завяжи.

Все ж через хвилину він нарешті зробив все що було потрібно хоча і я ледь не залишилася коли він потягнув. Я повернулася до нього обличчям.

— Дякую, — сказала я посміхаючись і потягнулася до його гудзиків.

Мої руки швидко впоралися з усіма маленькими кружками а Макс не відводив від мене погляду.

Сьогодні був особливий день. Моя сукня була приємного жовтого кольору. Довжина була нижче колін. Чому саме ця? Традиційні довгі вбрання здається всім набридло. Тому думаю щось набагато легше і не таке пафосне в самий раз. До нього я знайшла босоніжки котрі заіязувалися такими ж золотавими щнурочками на щиколотках і єдиний їх мінус, це достатньо велика як для мене шпилька. Але сподіваюся за один вечір я собі ногу не скручу.

— Що?— не стримала я його погляду і запитально глянула.

— Ти неймовірно красива, — відказав він і я вкотре посміхнулася.

— Стараюся підтримувати статус дівчини найгарнішого хлопця

— Підлиза, — Макс нахилився і поцілував мене в лоба.

— Кх. Мені подобається з тобою звичайно ж так стояти але не хотілося б спізнитися, — сказала я піднімаючи очі до рівня хлопця.

Він посміхнувся,

— Я і не проти не їхати.

Мої брови злетіли вгору.

— Е ні. Ти доклав до цієї справи стільки сил і просто все кинеш? Не вірю. Я впевнена що ця презентація буде не гірше минулої.

Макс знизив плечима.

— Побачимо.

Ми пішли з моєї кімнати. У своїй Макса іще накинув піджак а я ж у своїй схопила плащ. Як не як а на дворі було достатньо холодно ще й зараз ввечері. Ми спустилися на низ і сіли в авто.

— Не хвилюйся, все буде добре. Я вірю в тебе, — сказала я помітивши як нервує Макс.

Він не показував цього але я не впевнена що у нього є бажання з'їсти власну губу. Через двадцять хвилин ми були біля самого ресторану. Макс пішов за куліси, адже все невдовзі починатиметься а я зупинилася біля сім'ї. Перед входом у залу я встигла поцілувати Макса у щоку і забрати хоча ю якусь частину ого нервів. Георгій опинився біля нас.

— Ви ледь не спізнилися, — сказав він відриваючи шампанське з бокалу котрий стояв на столику.

Я глянула на нього і винувато посміхнулася. Але відказати не змогла бо світло погасло і засвітилася стіна а тоді вийшов Макс. Гаразд. Якщо він раніше нервував то тут точно не можна було сказати про нерви.

— Дякую всім, хто прийшов. Причина зібрання вам відома. Тому де думаю що варто її вкотре нагадувати...

Він почав настільки впевнено що я мимохідь посміхнулася. Макс настільки точно розповідав про цю будівлю, а сам вигляд мене зачарував. Це повиннен бути плоских круасан котрі зараз так популярні а на верхніх поверхах ілюзія, наче з нього стікає біла глазур. Той самий партнер, котрого я пам'ятаю з минулого разу з вогником дивився за Максом. Він непомітно підійшов до нового столика та став біля самого Георгія.

— Я і не сумнівався побачити щось не оригінальне, — прошепотів він.

Макс достатньо швидко закінчив розповідь і світло знову запалало у цілій залі а також пролунали стримані оплески. Хлопець посміхнувся.