Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

— Керане, ти не можеш так зі мною вчинити. Ти ж запевняв, що у нас є час до повні, — з надією дивлюсь в його сині, повні розчарування очі, хоч й усвідомлюю, що швидше за все ці одинадцять днів нічого б не змінили. Потрібно подивитись правді у вічі й визнати нарешті, що я тут безсила і єдине рішення, яке б могло щось змінити — згода на доволі сумнівну пропозицію Даріуса, яка зробить з мене монстра, не перетворюючи у вампіра. Принаймні саме так все зараз вимальовується у мене перед очима. І ця безвихідь наганяє на мене справжню паніку. Про що я взагалі думала? Невже вірила, що зможу вплинути на цей шалена круговерть подій, які ведуть до єдиного можливого фіналу?

  Мені настільки боляче від цього раптового усвідомлення, що нестерпно важко стримати нестримні сльози. Я не готова сьогодні із ним попрощатись, не готова втратити єдину подругу і разом із цим не готова піти на вбивство, бо іншими словами назвати «звільнення» Даріуса, язик не повертається. Я багато думала над його пропозицією, та ніщо не здатне виправдати заподіяння шкоди іншій людині, тим паче яка приведе до незворотної смерті. Я не готова відібрати життя в одного, щоб подарувати його іншому і певною мірою я себе за це ненавиджу. Сама ж зарікалась помститись Даріусу, а коли у мене з’явилась така можливість, мій запал кудись зник.

 Схоже, всі мої емоції відобразились на моєму обличчі, судячи із того, як Ленхарт подивився на Керана, вступаючи йому місце біля мене на дивані. Він залишає нас наодинці, даючи змогу попрощатись, та біда в тому, що я не хочу ні з ким із них прощатись. Я навіть думати про це не хочу. Не можу повірити, що Ленхарт змирився і його зовсім не хвилює чергова втрата братів. Я помилково вважала, що ми союзники й прагнемо одного, та схоже, він втратив останню надію й здався на милість долі, чого досі не можу зробити я.

 — Так і було — важко видихає Керан, дочекавшись поки Ленхарт покине кімнату. — У нас був час до повні, рівно до того моменту, поки я не відчув, що він тобою серйозно зацікавився, —  без зайвих пояснень прекрасно розумію про кого він говорить. — Мені невідомі причини його зацікавленості, тому залишається тільки один вихід — якомога швидше все повернути на свої місця, не очікуючи повні. Це буде непросто, але я готовий спробувати й сподіваюсь, що мої сили мене не підведуть. Я не зможу йому протистояти, тому залишається тільки повернути йому Даріуса, з надією, що він втратить до тебе цікавість. Я не дозволю, щоб ти розплачувалась за мої рішення з далекого минулого, навіть, якщо для цього мені доведеться зробити тобі боляче. Якби я тільки міг, я б зробив все, що в моїх силах, щоб твоя посмішка ніколи не зникала із твого обличчя і ти про це знаєш. Можливо в іншому житті у мене буде така можливість.

 В його словах скільки болю й відчаю, який він намагається майстерно від мене приховати за маскою незворушності, та марно, адже його видають очі. Мені не потрібні слова, щоб зрозуміти що він відчуває у цю хвилину, дивлячись на мене. Щось подібне твориться й у моїй душі. 

— Іншого життя у тебе може вже не бути. Ти такий самий в’язень, як і Даріус, — зрештою даю волю сльозам, які більше не в змозі тримати в собі. Кожне його слово таке солодке й нестерпно гірке водночас, ніжне й гостре, наче заточене лезо ножа, яке боляче ранить моє серце. — І тобі про це відомо. Можливо він тільки хоче, щоб ти так думав і насправді ти недооцінюєш власні вміння. Остання наша зустріч дала чітке розуміння того, що він від мене не відмовиться навіть, якщо ти повернеш йому втікача. Вже надто пізно. Якщо ти зникнеш, у нього буде більше шансів підібратись до мене. Можливо, він тільки цього й чекає. Не повторюй помилку Даріуса. Не потрібно недооцінювати власного ворога, навіть, якщо він був твоїм союзником в минулому. Ти й сам усвідомлюєш, що допомагав тобі він не по доброті душевній. Я впевнена, що в нього були власні мотиви про які ми можемо тільки здогадуватись. Не вірю я, що він натрапив на тебе випадково.

— Зараз це вже неважливо. Минулого не повернути й угоди не скасувати.

— Але можна хоча б спробувати об’єднати все, що в нас є, щоб змінити майбутнє, яке на нас очікує. Як ти можеш бути впевнений, що у нас нічого не вийде, коли навіть не намагався кинути долі виклик. Я прекрасно усвідомлюю, що ризик може бути дуже великим, та не можу не думати, що існує така ж ймовірність на успіх. Мені невідомо наскільки могутні твої сили, та щось мені підказує, що ти себе недооцінюєш. Йому вигідно, щоб ти так думав. 

— До чого ти ведеш? Що пропонуєш?

— Не поспішати й все добре обдумати. У нас ще є час, який можна використати з користю. Разом у нас більше шансів знайти правильне рішення і для цього нам знадобиться Даріус. Йому є що вам розповісти. Його правда важлива… Важлива для твого брата… Для Ленхарта. Вам слід його вислухати.

 Не знаю як це допоможе, та я й справді думаю, що Ленхарт має право знати, що Лея носила їхню дитину, а я його прямий нащадок, як зрештою й Даріуса. Поки що я просто намагаюсь тягнути час й не дозволити статися найстрашнішому вже сьогодні опівночі. Я повинна переконати їх не поспішати й все добре зважити перед тим як вони зроблять фатальну помилку. Чуття мене ще ніколи не підводило і зараз воно просто волає не поспішати.

— Де зараз Даріус й моя подруга? Що ви з ними зробили? — з острахом не зводжу із Керана свого проникливого погляду з надією побачити в його очах відповідь й переконатись, що Олеся досі жива й не сталося найстрашнішого.

— Ти зараз про ту подругу, яка тебе ледь зі світу не зжила? — повертається Ленхарт, котрий схоже вирішив, що в нас було достатньо часу.