Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

У Віолетти просто не було слів. Щоб її Ярослав так нахабно комусь брехав... Ніколи такого не траплялося!

– Щ-що було далі? – все ж вичавила вона.

– Щоб зміцнити своє становище, я додав, що твої батьки все одно ніколи не дозволять тобі завести стосунки з чуркою.

– Ти назвав Тимура чуркою?! – здивувалася Віола. – Тоді я навіть здивована, що він не спробував дати тобі в око.

– Назвав, – покаявся Яр. – Віоло, мені було всього одинадцять. Для мене це слово було просто позначенням того, що він не такий, як ми. Я чув, що так називають кавказців (і взагалі був без поняття, чим відрізняються хачі від чурок), думав, що це норма, і зовсім не хотів спеціально його цим образити або принизити. Зараз і темношкірого не етично називати негром, сама знаєш ці тонкощі. Загалом, він, звичайно ж, образився не на жарт. Саме тоді ми з ним вперше побилися.

– Значить, ось про яку бійку тоді гуділи вчителі та нарікали, що не зловили забіяк! – пригадала вона. – А після канікул ви з Тимуром стали дивитися один на одного вовками. Мене неабияк пробрало, коли вперше це помітила. І я ж запитала у тебе, що відбувається, але ти... Ти ані словом не обмовився!

– Віоло, і що ти хотіла, щоб я сказав?! Ми з тобою стільки років були разом – і тут з'явився якийсь чужинець, який почав забирати тебе у мене... – його рука стиснула кермо. – Саме так я подумав, і мене злегка понесло, а потім вже не злегка... Він відповідав тим же, потім став сам провокувати. Ось так все закрутилося...

– Так ось чому його поведінка так різко змінилася! – Віолетта, нарешті, зібрала довгоочікуваний пазл. – Тимур ніби гнівався на мене за щось, немов карав за образу, а я все не могла зрозуміти, що зробила не так, чим зачепила... Виходить, він думав, що я всміхалася йому, а сама тим часом зустрічалася з тобою?! Ну так, після канікул ти і зовсім став заходити в мій клас майже на всіх перервах, а Гаджиєв, як і сказав сьогодні, сидів і чекав мене за нашою партою...

– В любові як на війні, сама в курсі...

– Яре, ти розумієш, що зробив?! – вигукнула Віола. – Ти знав, що у нас із ним все взаємно, і нічого мені не сказав! Та що там, ти просто скористався ситуацією!

– Скористався! – роздратовано погодився він. – А хто б не скористався?! Віддати тебе цьому мутному типу? Сьогодні його сімейка тут, завтра десь в іншому місці... а у тебе потім серце вщент і душа навиворіт?!

Віолеті відчайдушно захотілося його вдарити, і куди сильніше, ніж на днях довбонула Гада.

– Це все? – процідила вона, стримуючи себе з останніх сил.

– Ні... – долинуло до неї після деякого мовчання. – Якщо вже розповідати, то в повному обсязі, щоб не мучитися більше.

– І чого ще я не знаю?

– До твого випуску я кілька разів натякав Гаджиєву, що у нас із тобою все серйозно і ми плануємо одружитися, а після твоєї випускної ночі...

– І щ-що ж було після тієї ночі? – глитнула Віола, стиснувши ручку сумочки.

– Він же кинув тебе, хіба не так? – перейшов Яр у наступ. – Взяв і поїхав, сам спалив усі мости. А потім, бачте, приїхав, зустрітися захотів... Але було пізно, ти вже стала моєю!

– М-можна з цього місця детальніше?

Ярослав знову замовк, ніби набираючись рішучості, а потім випалив:

– Я попросив Риту з ним зустрітися і дещо йому передати... Сказати, що ми з тобою одружилися, що щасливі і у нас буде малюк. Та натякнути, щоб він припинив до нас лізти і жив своїм життям.

Віолетта дивилася перед собою, але майже нічого не бачила, лише краєм свідомості відзначаючи струмені води, що стікали по лобовому склу. Все її попереднє життя, ніби конструктор, було зруйноване, а тепер складалося знову, граючи незвичними барвами і висвітлюючи ті сторони, які раніше були в тіні. Подив, розгубленість і розчарування поступово переходили в лють і злість. Вперше вона майже ненавиділа Ярика.

– Ти... Як міг, як міг так вчинити?! – її голос тремтів. – Якби ти не збрехав, якби не втрутився, ми з Тимуром могли б бути разом ще тоді, стати в пару... – вона відчула, що по щоках біжать сльози. – Ти ж знав, що він мені подобається, знав же! Може, я б потім шкодувала, можливо, це була б помилка, але ти не мав права так чинити і позбавляти мене вибору! Ти ж все зруйнував. Не дав побудувати те, що ми з ним могли б побудувати...

Ярославу було боляче це чути, і в той же час він розумів, що Віолка права, а він перед нею винен безмірно. І притиснути б її до грудей, просити вибачення до хрипоти, але зараз вона не зрозуміє, не почує, не захоче слухати...

– Я зовсім не пишаюся тим, що скоїв, але зробив так не тільки заради себе, а й заради тебе, – спробував достукатися Яр. – Ти справді не розумієш? Хіба той, хто любить, буде різати по найболючішому, буде зачіпати за живе? А Гаджиєв став поводитися огидно. І якби ж то тільки зі мною, я ж суперник, фізіономії один одному розбивали, але він відривався і на тобі! Хіба ти перед ним у чомусь винна?! Мабуть, лише тим, що обрала не його, а іншого. І що тепер? Життя через це тобі не давати і злість зганяти?! Який люблячий чоловік так вчинить? І не кажи мені про гарячу кавказьку кров. Я б…

Віолетта була силах слухати далі. Вона відчинила дверцята і вискочила з машини прямо під дощ, нашвидку накидаючи капюшон. Куди завгодно, тільки подалі звідси! Побути на самоті, подумати, заспокоїтися...