Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Уже за годину вони вирушили в сторону Акінейського лісу в супроводі численних гостей. Чоловіки осідлали коней, а юні та не дуже дами їхали у екіпажах з відкритим верхом.

Торіана взяли в коло пристаркуваті аристократи, а Ессі ж їхала на коні поруч із Ості. Не хотіла вона трястись в екіпажі. Тим більше, там не було знайомих їй дам. Ронна надто стара для таких поїздочок, Оліс залишилась розважати королеву-вдову разом з Хельмою та кількома іншими жіночками, а Мар’єн ненавидить полювання, бо не витримує насильства над людьми чи тваринами.

– Чарівний ліс, ти так не вважаєш? – захопливо мовила Естеса і змусила хлопця виринути зі своїх роздумів.

– А? Так… Ти тут ще не була?

– Я ніколи не була у герцогстві Арітерґ. Єдиний раз, коли я покидала Екзастес був, коли я приїхала до вас у Бартур, – дівча трохи сумно всміхнулось. А хлопець знову десь «зник», лише угукнувши на її слова. – Ості, що з тобою? Тебе щось турбує?

– Це неважливо, усе гаразд. Краще розкажи, як в тебе справи, – юнак спробував зімітувати усмішку, нарешті звернувши увагу на свою кузину.

– Кого ти дуриш? Краще не змінюй тему і одразу у всьому зізнайся. Ти ж знаєш, що я від тебе не відчеплюсь, поки не дізнаюсь, що тебе так засмучує.

– Тобі це не варто знати… – сказав він і запнувся від погляду юної ерцгерцогині. Він тяжко зітхнув. – Може краще ввечері? Я обіцяю тобі все розповісти, просто не хочу псувати полювання. Згода? – зайшов він з іншого боку.

– Згода, – дівчина здалась під його щенячим поглядом, який сама любить використовувати на своїх родичах, – але ввечері ти не відвертишся.

– Домовились, – брюнет усміхнувся і на цей раз підтримав її буденну розмову.

Акінейський ліс одне з найпрекрасніших місць Вільхе. Таке відчуття, що він із казок про магічних істот. Кажуть, що це одне з улюблених місць богині життя, саме тому, що тут відчувається ця його неймовірна енергія та сила. Тому й назвали це місце землею Арітерґ, яке потім від одного зеленого лісу розрослось по території королівства і стало найбільшим герцогством Вільхе. Та й саме слово «акіне» зі старої мови перекладається, як «життя».

Яскраве сонце, пташиний спів, зеленіючі та квітучі дерева і кущі. Неймовірна атмосфера спокою, що перервалась приїздом галасливих людей.

Слуги задовго до їх приїзду організували столи та білосніжні величезні намети на галявині для тих, хто не збирається полювати і хоче насолодитись чарівною природою і смачною їжею. На вечір ще запланована вистава із вогнем та концерт відомих музик. Загалом, будуть гостям і хліб, і видовища.

Процесія прибула на місце і люди розбіглись по галявині та околицям. Ессі та Остіс передали своїх коней безликим слугам і хлопець відкланявся, пішовши шукати серед натовпу свого батька. Естеса ж вирішила піти і схопити якусь смачну закуску, поки чекає на свого чоловіка, який обіцяв їй показати чудову місцину з лисичками.

Ессі спокійно собі стояла, хрумала хлібець і спостерігала за тим, як чоловіки один за одним смикають бідного Торіана. І тут їй різко та сильно хтось врізається в плече, що з рук навіть недоїдений хлібчик випав. Білявка сердито глянула на винуватицю, яка лишень озирнулась, фиркнула і збиралась йти далі, високо задерши носа.

– А вибачитись не хочете, пані?– агресивно мовила Естеса, зробивши акцент на звертанні. Це зачепило ту чорняву курку, адже з її вигляду було зрозуміло, що то якась знатна леді, яку так принизливо насмілились гукнути. Дівчина розвернулась, підійшла до Ессі і нависла над нею. Ця невідома грубіянка була вищою за юну ерцгерцогиню. Та й об’єктивно гарнішою. Але ж яке стервозне обличчя мала, словами не передати. Його лише роздряпати хотілось.

Стерво оглянула прискіпливим поглядом вбрання білявки, скривившись. Звісно, Ессі не була вдягнена, як на показ, адже вона збиралась не сидіти, а піти полювати з усіма іншими. Одягнула непримітне, але якісне дороге вбрання, аби була змога зручно пересуватись по лісу. А от ця дама схоже своїми яскравим образом вирішила за здобич зійти, але не для вродливих мисливців, а для мешканців Акінейського лісу.

– І не збираюсь, – від зневаги її голос аж гудів. Така люта ненависть, а вони навіть не знайомі.

– То може краще наказати тебе випороти за вияв непокори? Не забувай, хто перед тобою, нікчемо, – а тут вже й в Ессі терпець уривався, що вона вирішила скористатись і налякати своїм новонабутим титулом цю нахабу. Жіночки навколо старанно змішувались із середовищем, підслуховуючи і збираючи плітки. Перепалка не залишилась непоміченою і серед чоловіків. А саме Вінс помітив дівчат, від яких вже іскри сипались, і смикнув свого друга за лікоть, головою кивнувши в їх сторону.

– Схоже в нас проблеми, – тихо мовив він, а Торіан зітхнув і, у супроводі свого помічника, пішов заспокоювати тих двох злих кішок.

– Ти не зазнавайся, Ваша Високість, – уїдливо сказала вона, –  подивимось, хто з нас буде нікчемою. Торі награється і опинишся на смітнику, там де тобі й місце.

– Припни язика! – поруч із Ессі з’явився Торіан. – Ти розмовляєш із ерцгерцогинею! Знай своє місце! – гаркнув він, від чого дівчина гнівно й ображено подивилась йому в очі, але не витримала його погляду і опустила голову, втупившись у землю.

– Пробачте, Ваша Високосте, – прогарчала вона, злісно розкрила віяло, задерла свого кирпатого носа догори і нарешті залишила їх.