read-books.club » Сучасний любовний роман » Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дитина від батька мого чоловіка" автора Олександра Багірова. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 76 77 78 ... 82
Перейти на сторінку:
Розділ 64

Вони притягли мене до якогось занедбаного будинку за містом. Я намагалася кричати, але мені заклеїли рота. Між собою викрадачі спілкувалися лайливо, обговорювали якісь свої справи. Я не вникала у розмову. Паніка мене паралізувала. Дениска… синку… як тобі допомогти? Як утекти від них?

І нічого на думку не спадає. Мене пристебнули кайданками до батареї. Рот так і не розклеїли. Пішли надвір. Мені чути їхній сміх. А я згоряю від страху та невідомості. Влад повинен зрозуміти, що зі мною щось не так. Мій телефон зламали ще у машині. Тільки на коханого надія. Самій мені не вибратися.

Не знаю, за скільки часу з'явився Марк. У цій затхлій кімнаті наодинці зі страхом секунди тягнуться як вічність. Але я чую головне – голос свого сина.

- Денисе, це мої друзі. Вони відвезуть тебе до озера. Там така краса. А я заберу Ілону і ми скоро до вас під'їдемо, - каже таким звичним веселим голосом. Як тоді… при нашому знайомстві… коли він здавався таким добрим та лагідним.

Єдиний позитивний момент – Дениска не наляканий. Здоровий. Але… підозрюю… доброта Марка – це лише маска. Короткочасна та наскрізь брехлива. Як я не змогла зрозуміти з ким жила? Якщо він знав про мене та Влада навіщо цей шлюб? У мене немає відповідей, і логічний ланцюжок не складається.

Чую звук автомобіля, що від'їжджає. А за кілька хвилин Марк з'являється на порозі.

Куди вони повезли мого сина? Що з ним зроблять? В очах більше нема сліз. Страх, я змогла його приборкати. У голові пульсує одна думка – я не повинна його злити. Навпаки, приспати пильність. Нехай мене розв'яже, а далі... не знаю, що далі. Але краще спокійний псих, ніж агресивний. Треба дізнатися про все і шукати шлях до свободи.

- Попалася, пташка, - регоче, спеціально використовує прізвисько, яким мене Льоша називав.

Я спокійно знизую плечима, качаю головою, даю зрозуміти, що відповісти йому не можу. Головне - приборкати емоції, не показувати, скільки люті клекоче у мене всередині.

– Я зніму скотч. Тільки без дурниць. Почнеш кричати, один мій дзвінок і Денис… загалом… ти мене зрозуміла, - спираючись на палицю, підходить до мене.

Киваю. Ні. Кричати в мої плани не входить.

Здирає скотч. Різко, зло.

- Марку, навіщо? - У роті пересохло, губи поколює, кажу хрипко, тихо.

- Ти все зіпсувала. Звідки, драна курка, ти впала на наші голови? - кульгаючи прямує до драного крісла. Падає в нього з подихом полегшення, не звертає уваги на бруд та зіпсований одяг. Після операції йому ще тяжко ходити. Це не награне.

- Що я зіпсувала? Марку, поясни мені. Я не розумію нічого. Ти знав, що я колишня твого батька, і все одно запропонував мені вийти за тебе? Вибач, але в мене твої дії не вкладаються в голові, - я говорю дружелюбно. Мені це коштує неймовірних зусиль, але він повинен розслабитися, втратити пильність.

Сподіваюся, доки я тягну час, Влад мене знайде. Мусить знайти! Він же до Сергія Івановича поїхав! Разом вони повинні зрозуміти, що й до чого.

- Ти занадто тупа щоб в’їхати. Тільки нити й можеш. Світлана, вона інша, вона боєць, а ти ганчірка. Не розумію, як мій триклятий тато міг проміняти її на тебе. Хотів зрозуміти, випробувати тебе, але ж ти коза вперта, - скрипить щелепами.

- Ти закоханий у Світлану? - висловлюю найбільш очевидний здогад.

- Ні, ідіотко, - регоче. – Зі Світланою у нас особливий сорт ненависті, який дозволяв довгий час дуже плідно співіснувати. Але вона заслуговує на мою повагу. Багато чого собі відвоювала. Жаль, наприкінці нерви здали, багато дурниць наробила. За що й поплатилася.

- Не розумію ... ти ж в іншій країні жив ... - його відповіді поки нічого не прояснюють.

- Це я потім виїхав. А все почалося з того, як я застав Світлану в гаражі. Вона старанно намагалася зіпсувати машину моєї матері.

– І що ти зробив?

- Кілька фоток на телефон, - відповідає таким буденним тоном, що мені стає погано.

- Тобто ти знав… що твоя мама, - горло стискає спазм, я не можу сказати жодного слова.

- Так, Ілон. Знав. Обійняв маман на прощання і відпустив у добрий шлях, на той світ. У тандемі з татом вони мене добряче втомили, найжорстокіший контроль, - хмурить брови. - Я іншого життя хотів. А моя манан була правильною до оскомини. Жити мені заважала.

Я тільки мотаю головою. І намагаюся, щосили намагаюся нічого не ляпнути. Він почав говорити, і я не можу перервати потік цих одкровень. Слухатиму все… і усвідомлюватиму, що переді мною і не людина зовсім, а пекельна істота.

- Ну… ти ще врахуй, я тоді шмаркачом був. Зараз би інакше вчинив, - підморгує мені. Він реально не бачить нічого поганого у своїх вчинках. - Може б і пожила моя стара матуся, - сміється, шалено задоволений собою.

- І коли все сталося… - заплющую очі, не дозволяю люті вийти зовні, - Ти став шантажувати Світлану?

- Спочатку по дріницях. Гроші на розваги просив. Я думав, що батько захлеснеться у своєму горі, ну або захопиться Світланою і від мене відчепиться. Але він вирішив, що тепер має стати мені і батьком, і матір'ю, і ще сильніше оточив мене увагою, - засовує два пальці в рот, імітуючи блювотні позиви. – І я зрозумів – треба валити. Світлана і тут мені допомогла. Розіграли все як за нотами. Але платити їй довелося більше. Від батька я гроші вирішив не брати, навіщо, якщо мачуха про все подбає. А так не дає бабок і спитати з мене не може. Вважай, я відвоював свою свободу. І як розумієш, мені було вигідно, щоб Світлана залишалася при батькові, щоб потік її платежів не переривався.

- А тут на горизонті з'явилася я… - я все ще не вірю, що це каже людина, яку я вважала за друга. Що такі речі взагалі можна говорити з самовдоволеною посмішкою на обличчі.

– Я будував кар'єру, налагодив своє життя. А тут так, прилетіла пташка, яка могла послати за вітром усе. Зруйнувати ідеально налагоджену схему. Якщо тато викине Світлану, то мені доведеться просити у нього грошей. Приповзти та визнати, що я не можу впоратися сам. Знов бути залежним від нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 76 77 78 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"