Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

Свят знизав плечима.

– Мені здалось, що так буде гарно.

– Ні, це справді… Гарно, проте, напевне ж, шалено дорого! – видихнула я. – І ти не мав так на мене витрачатись, я ж просто…

– Ти на це заслуговуєш.

– Але…

– Заслуговуєш.

Я видихнула повітря.

– Я могла б бути задоволеною і через щось простіше, – зізналась я. – Проте мені дуже приємно, що ти вирішив таке для мене зробити, правда. Це неймовірно романтично. І місце дуже гарне.

– Ти дозволиш мені обрати страви самому? Я вже тут бував, – Свят взяв мене за руку. – І хочу пригостити тебе чимось, що ти, можливо, ніколи не куштувала. Аби загладити свою провину через дискомфорт увесь цей час.

Зараз я була фізично не здатна сперечатись, тож просто кивнула і посміхнулась йому. Хлопець взяв до рук меню, перегорнув кілька сторінок, тоді жестом підманив офіціантку, що саме замаячила при вході до зали.

– Те, що ми обговорювали, будь ласка.

Дівчина кивнула і знов зникла, лишаючи нас вдвох.

– Коли ти це все встигнув? Ми ж постійно були поруч, а ти і місце забронював, і про меню домовився, – прошепотіла вражено я. – І все так гарно підготував…

Святослав взяв мене за руку та обережно торкнувся пальців губами. В цьому нетривалому поцілунку тягучої, теплої пристрасті було більше, аніж у всіх наших попередніх, і я відчула, як побігли мурахи по шкірі – так сильно мене пройняла ця раптова близькість.

– Я ж старався заради тебе. Отже, воно було варте всіх зусиль, що я доклав, – похитав головою Свят. – Радий бачити, що твої очі сяють.

Він трохи відхитнувся назад, зачіпаючи рукою свою камеру, що зараз почепив на спинку стільця прямо у чохлі. Потім знов прихилився до мене і. простягнувши руку, торкнувся моєї щоки. Я ледь не замуркотіла, мов та кішка, від цього простого ласкавого доторку, так мені було приємно – і закусила губу, аби не видати жодного зайвого звуку.

Нам нарешті принесли напої, і я, намагаючись хоч якось відволіктись, зробила великий ковток, не подивившись на келих. Замість прохолоди води горло трохи обпекло несподіваним жаром, і до щік миттю прилила кров.

– Ти така гарна, коли червонієш, – всміхнувся Свят, невідривно дивлячись на мене. – Словами не передати…

– Сьогодні все для того, аби змусити мене ніяковіти? – трохи невпевнено перепитала я, кусаючи губи.

– Так, мені подобається трошки з тебе дражнитися, – підморгнув він. – Зовсім-зовсім крапельку. Але ж тобі самій це до смаку, чи не так?

Я не відповіла, відчуваючи у питанні якусь провокацію. Натомість зробила ще один ковток свого напою, сподіваючись, що трохи розслаблюсь.

Кажуть, спрацьовує.

Розум залишався ясним, але мені стало трохи тепліше і… спокійніше. Подали страви. Це було щось з морепродуктів, і я навіть не могла повторити його назву, настільки плутану, наскільки плутаною для мене була і столиця.

Та все ж, я спробувала перший шматочок. Прожувала, ковтнула, завмерла, намагаючись зрозуміти, що за присмак лишився на язиці.

– Ніколи такого не куштувала, – зізналась я Святові. – Але це шалено смачно.

– Та ти гурман, Любаво, – розсміявся він. – Спробуй ще ось це…

Він відібрав у мене виделку, наколов на неї декілька білуватих шматочків якоїсь риби, чи що воно таке було, і підніс до моїх губ.

Спочатку я думала відсахнутись, а тоді несподівано для самої себе потягнулась за смаколиком, підчепила його зубами, стягуючи з зубців виделки.

– М-м-м! – не втримавшись, в захваті промурмотіла я. – Та це ж неймовірно! Що то таке тільки-но було?

– Трошки восьминога, трошки креветки… Ще?

Я кивнула.

Свят знову нанизав на виделку кілька шматочків і потягнувся до мене. Я підкорилась легше, аніж першого разу, прожувала і аж замружилась від задоволення.

…Готували тут просто неймовірно. Але Свят майже не торкався до їжі, здавалось, йому більше хотілось спостерігати за тим, як їм я. Коли подали шоколадний десерт, він знову взявся за ложечку, але я заперечно хитнула головою.

– Ото вже ні, – заявила я. – Годувати мене ти більше не будеш. Я сама. А ти також не забувай їсти, в тебе все ще повна тарілка. Чи то щось таке, що ти сам боїшся вживати?..