Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він знав, що згадка про Хелену не додасть дівчині оптимізму, але вирішив, що буде краще, якщо про це вона дізнається від нього. Занадто багато недомовок було між ними раніше.
— Яно, поглянь на мене. — Вона підвела голову. Її очі мерехтіли наче озера місячної ночі. — Ти плачеш?
— Ні, — дівчина шмигнула носом. — Намагаюся втриматися. Вибач.
— Хелена для мене нічого не значить. Не впевнений, що тепер ми з нею можемо вважатися навіть друзями. Я їй це пояснив. Сподіваюся, вона зрозуміла.
Яна кивнула.
— Добре. Але я не… через Хелену. Не тільки через неї. Просто... — Її голос зривався, а в Остапа при цьому кожного разу завмирало серце. — Я буду сумувати. Мені так не хочеться, щоб ти їхав. Це егоїстично, я знаю, але нічого не можу з собою вдіяти. — Яна похитала головою й спробувала посміхнутися. Жалюгідна спроба, але він любив все, що вона робила. — Ти повинен бути поруч з батьком. Йому одразу покращає.
Остап не пам'ятав, коли почав її цілувати. Вона відповідала йому з пристрастю, що межувала з відчаєм. Його ніколи раніше так не цілували. Він не міг змусити себе відірватися від неї. Яна сама поклала кінець їхнім обіймам. Вирвалася з його рук, відступила на крок.
— Іди, а то запізнишся. Я не хочу, щоб через мене ти не встиг на літак.
Її погляд суперечив словам, але Остап вже достатньо отямився, щоб піти. Він кивнув, зробив декілька кроків по доріжці й обернувся.
— Я обов'язково повернуся, — Яна кивнула, але не зрушила з місця. Він знав, що буде згадувати її ось такою — на вітрі, що проводжає його поглядом, повним непролитих сліз. Остап проковтнув клубок у горлі й крикнув: — Кохаю тебе! Чуєш?
Яна притиснула руку до рота й знову кивнула.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.