Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

— Ми були націлені на срібло, а здобули золото!

— Так. Я просто гадаю… хіба Ной не перебрався деінде, коли Ковчег зупинився? Я про те, що він іще кілька століть прожив, правильно, у Біблії сказано?

— Так. Триста п’ятдесят. Авжеж. Я тобі розповідав на вершині. Архурі. Отам було перше поселення Ноя. Посадив там виноград. Першу ферму завів. Знову господарював.

— То було Ноєве селище?

— Авжеж. Там, у совєцькій частині, — дражнячись, додав Спайк.

Тепер Джиммі трохи заплутався.

— Тож Бог попустив, щоб землетрус зруйнував селище Ноя?

— Певне, неспроста. У Нього все неспроста. Та й не в цьому річ. Річ у тому, що Ной оселився тут. Може, він переїхав, може, ні. Хай там як, а що може бути ймовірніше, ніж те, щоб його поховали на Арараті? Коли він відчув, що його час настав? Може, він намітив собі цю печеру ще зійшовши з Ковчега. Вирішив на знак вдячності й покірності Богові притягти свої старі кістки на схил, коли прийде пора. Як слон у джунглях.

— Спайку, але ці кістки в печері — вони… як би це сказати тобі… чи не занадто добре вони збережені? Я, звісно, просто граю роль адвоката диявола, ти ж розумієш.

— Не переймайся, Джиммі, ти правильно робиш.

— Але чи не занадто вони добре збереглися?

— Джиммі, в нас тут повно чудес і знамень. Чого б не очікувати, що вони добре збереглися? Ной був не простий мужик. Та й скільки йому років було, коли він помер? Дев’ятсот п’ятдесят. Він був особливо блаженний перед Богом. То якщо в нього кістки витримали ледь не тисячу років, то навряд чи слід очікувати, що вони розкладатимуться зі стандартною швидкістю, правда?

— Розумію, Спайку.

— Щось іще тебе хвилює? — Здається, Спайк був зовсім не проти сумнівів Джиммі, певний, що може дати раду будь-якому м’ячу, що полетить до нього.

— То що ми, власне, будемо робити?

— Розповімо про це світові, от що. І світ зрадіє. І багато хто навернеться в істинну віру завдяки нашому відкриттю. І знову на цьому схилі поставлять церкву, храм на могилі Ноя. Може, у формі Ковчега. Чи навіть у формі космічного корабля «Аполлон». Це було б відповідніше, тоді коло б замкнулося.

— Щодо наслідків я з тобою згоден, Спайку. Але дещо все-таки дай скажу. Ми з тобою люди віри.

— Але й науковці, — сказав астронавт геологові.

— Отож. І як вірні, ми, звичайно, хочемо вберегти нашу віру від усякого непотрібного бруду й блюзнірських закидів.

— Звісно.

— Ну то перш ніж оголосимо новину на весь світ, то, як люди науки, маємо перевірити те, що ми знайшли як люди віри.

— Тобто?

— Тобто нам поки що треба закрити свої великі пельки, доки не буде проведено лабораторне дослідження одягу Ноя.

У протилежному кутку намету запала тиша, і Спайк уперше усвідомив, що зовсім не обов’язково команда радо візьметься за руки, як астронавти, що повертаються з Місяця. Урешті він сказав:

— Я розумію, що твої наміри добрі, Джиммі. Певне, ти хочеш, щоб і я замислився про одяг Ноя.

— Що ти маєш на увазі?

Тепер настала Спайкова черга бути скептиком.

— Я просто роблю припущення. Пам’ятаєш історію з оголенням Ноя? Як сини його прикрили? Ну, ми можемо не сумніватися, що кістки Ноя особливі, але чи означає це, що одяг теж? — Він помовчав і продовжив: — Я не вважаю, що нам треба годувати братів невірного Фоми. Може, Ной лежав тут у поховальній одежі, яка через кілька століть уся зітліла й розсипалася на порох. І тут прийшов якийсь прочанин — може, дорогою назад він загинув від рук невірних — і знайшов тіло. Наче знову побачив наготу Ноя. І тоді прочанин віддав Ноєві свій одяг — що може пояснити, чому вість про цю знахідку до нас не дійшла. Але це означатиме, що радіовуглецевий тест видасть серйозну розбіжність.

— Маєш рацію, — сказав Джиммі.

Запала довга мовчанка, неначе обидва набиралися сміливості для наступного логічного кроку. Урешті Джиммі спромігся.

— Мені цікаво, як тут із точки зору закону.

— Ммм… — без розчарування зреагував Спайк.

— Кому, по-твоєму, належать кістки Ноя? Окрім, — поспіхом додав Джиммі, — Господа Всемогутнього?

— Це ж можуть роками тягтися судові процеси. Ти ж знаєш юристів.

— Ага, — сказав Джиммі, який ані разу в житті не бував у залі суду. — Навряд чи Бог очікує від нас судової тяганини. Це щось таке, як кесарю кесареве, чи що.

Спайк кивнув і стишив голос, наче вони були на Господній горі не самі.

— Вони ж багато зажадають, правда?

— Та ні, не дуже, мабуть.

Джиммі відмовився від солодкої мрії про військовий гелікоптер, який би прилетів і забрав їх з усім гамузом додому.

Без подальших дискусій колишній астронавт і геолог-аквалангіст повернулися до печери, тремтячи двома променями ліхтариків. Вони стали радитися, які частини Ноєвого скелета вивезти контрабандою зі східної Туреччини. Побожність, прагнення зручності й жадібність — усе це було незримо присутнє в їхніх міркуваннях. Урешті вони взяли маленьку кісточку з лівої руки плюс шийний хребець, який випав зі свого місця й відкотився до правої лопатки. Джиммі взяв суглоб пальця, а Спайк — кістку з шиї. Вони вирішили, що летіти назад разом буде повним божевіллям.

Спайк проклав маршрут через Атланту, але там його одразу схоплять за барки журналісти. Ні, на цей момент він нічого сказати не зможе. Так, проект «Арарат» стартував. Ні, проблем немає. Ні, доктор Фулґуд летить окремим рейсом, він мав перед відльотом владнати деякі справи у Стамбулі. Які? Так, буде прес-конференція у свій час, і так, Спайк Тіґґлер сподівається тоді розповісти всім особливі, можливо, радісні новини. Як ви почуваєтеся, місіс Тіґґлер (у первоцвітово-жовтому)? О, я на сто десять відсотків з моїм чоловіком, така рада, що він повернувся.

Превелебний Ґібсон після вагань і довгих молитов згодився піддати аналізу два фрагменти скелета Ноя. Хребець і кінчик пальця відправили до Вашингтона через надійного посередника, який заявив, буцімто відкопав їх у Греції. Бетті очікувала, чи відкриє Спайк знову золоту жилу.

З Вашингтона передали, що надісланим на аналіз кісткам приблизно сто п’ятдесят плюс-мінус двадцять років. Із власної волі додали, що хребець майже напевне належав жінці.

Морський туманець хвилюється над чорною водою, коли о сьомій пором рухається з мису Гаттерас на острів Окракоук. Прожектор обмацує море попереду. Кожного вечора судно має знову і знову знаходити острів, як у перший раз. Бакени, які світяться білим, зеленим і червоним, позначають нервовий курс порома. Виходиш на палубу, щулишся від холоду і дивишся вгору, але в цю мить туман змикається й застує