Читати книгу - "Бродяги Пiвночi (збірник), Джеймс Олiвер Кервуд"

Сонце було вже досить високо, коли П’єро, стоячи з Непісе біля своєї хижки, показав їй рукою на пагорб за ярдів чотириста від них, де щойно з’явився Мак-Таґґарт.

— Він іде.

За минулу ніч П’єро сильно зістарився. Змореним поглядом подивився чоловік на Непісе й знову побачив, як раптово потемніли її очі й почервоніли напіврозімкнені вуста. Серце його вкотре сповнив страх. Невже вона вирішила?..

Дівчина повернулася до батька. Її очі сяяли, а голос тремтів.

— Пам’ятайте, ви повинні відправити його за відповіддю до мене, — хутко вигукнула дівчина й так само хутко зникла в хижці.

З холодним сірим лицем зустрів П’єро Буша Мак-Таґґарта.

Роздiл 13

З вікна, злегка відгорнувши складки штори, Верба могла бачити, що діялося надворі. Тепер уже вона не всміхалася, а швидко дихала й уся була напружена. Буш Мак-Таґґарт зупинився за футів десять від вікна й потиснув батькову руку. Вона почула грубий голос прибульця, його галасливе вітання, а тоді побачила, як він показував П’єро, що ніс під пахвою. Дівчина виразно почула його пояснення про те, яку здобич піймав у сильце на зайця. Він розгорнув ковдру, і Непісе здивовано крикнула. У млі ока вона була поряд із ними. Не дивлячись на червоне Мак-Таґґартове обличчя, що палало від безмежної трирадості, вона вигукнула:

— Це Барі!

А тоді, вихопивши з рук Мак-Таґґарта сповиток, повернулася до П’єро.

— Скажіть йому, що Барі належить мені, — поспішила в хатину вона.

Украй здивований, стояв Мак-Таґґарт ні в сих ні в тих і дивився їй услід. Потім глянув на П’єро. З усього було видно, що П’єро так само вражений, як і він.

Непісе не забажала розмовляти з ним, керівником факторії з Лак-Бейна! І навіть не глипнула на нього! Вона забрала від нього собаку з таким виглядом, ніби перед нею стояло дерев’яне опудало, а не жива людина. Мак-Таґґарт почервонів іще більше, коли перевів погляд із П’єро на двері, у які увійшла Непісе.

Забігши в хижку, дівчина зачинила двері, упала навколінки й заходилася розгортати ковдру. Вона геть не боялася Барі, зовсім викинувши з голови Мак-Таґґарта. А коли Барі в’яло викотився з ковдри на підлогу і вона помітила, що очі його були заплющені, а пащека смажна, вид її затуманів, наче хмара набігла на сонце.

— Барі, — ніжно вигукнула вона. — Барі… Барі!

Дівчина підняла його на руки. Голова щеняти обвисла, тіло заклякло, і він міг заледве ворухнутися. Барі не відчував своїх лап, майже не міг бачити, але почув її голос! Це був той самий голос, що лунав того дня, коли вовчук зазнав болю від кулі, голос, що кликав його під скелею!

Голос Верби кинув Барі в захват. Здавалося, він збурив його мляву кров, розливши її по жилах. Вовчук широко розплющив очі й знову побачив дві чудові зорі, що так ніжно світили на нього в день смерті Вакаю. Одна з довгих кіс Верби впала на нього, і він знову відчув солодкий запах її волосся, відчув, як її рука почала його пестити, до нього знову долинув ніжний голос. Потім вона раптом встала й лишила його самого, а він тим часом, чекаючи її, і не ворухнувся. За хвилину дівчина повернулася з мискою води й шматком тканини. Вона обережно змила кров із його очей і пащі. Барі не зробив жодного руху. Він насилу дихав. Згодом, утім, Непісе помітила, як його тіло тремтіло, наче від електричного струму, щоразу, коли її рука до нього торкалася.

— Він бив тебе кийком, — промовила вона, близько присунувшись до Барі й дивлячись своїми темними очима. — Він бив тебе! Це чудовисько, а не людина!

А тоді їх перервали. Двері відчинилися, і ввійшов звір у людській подобі, дивлячись на них із посмішкою на червоному лиці. Тієї ж миті Барі показав, що ще живий. Він вискочив з-під руки Верби й несподівано загарчав на Мак-Таґґарта. Шерсть на його хребті настовбурчилась, ікла загрозливо заблищали, а очі загорілися, як розжарені вуглини.

— У нього вселився диявол, — сказав Мак-Таґґарт. — Народжений у дикій природі, певно, серед предків є вовки. Ти маєш бути з ним обережна, інакше він відкусить руку, кіт сакагет.

«Кіт сакагет» мовою крі означало «кохане серденько», і це вперше керівник факторії заговорив із нею словами, що більше годилися б для полюбовників. Її серце обважніло. На мить Непісе склала долоні й схилила голову. Мак-Таґґарт подивився на неї і, вирішивши, що дівчина зніяковіла, ласкаво поклав руку на її волосся. П’єро крізь розчинені двері почув закохану мову, а тепер побачив і Мак-Таґґартове пестування.

— Mon Dieu! — зітхнув він і підняв руку, ніби бажаючи так відгородитися від цього блюзнірства.

Дальшої миті П’єро здивовано крикнув майже одночасно з Мак-Таґґартом, що зарепетував з болю. Барі блискавкою ковзнув по підлозі й учепився зубами в ногу керівника факторії. Перш ніж Мак-Таґґарт потужним ударом іншої ноги звільнився, вовчук уп’явся досить глибоко. З прокляттями на вустах чоловік вихопив із кобури револьвера. Але дорогу йому загородила Непісе. Коротко крикнувши, вона кинулася до Барі й схопила його на руки. Верба глянула на Мак-Таґґарта, притискаючи до себе Барі так, що її м’яке, нічим не прикрите горло виявилося за кілька цалів від його ікл. Її зіниці аж засвітилися.

— Ви його били! — вигукнула вона. — І він ненавидить вас… ненавидить…

— Відпусти його! — крикнув пойнятий жахом П’єро. — Mon Dieu! Кажу тобі, відпусти його, інакше він тебе загризе!

— Він ненавидить вас… ненавидить… ненавидить … — знову й знову повторювала Верба, дивлячись прямо в перелякане обличчя Мак-Таґґарта. Раптом вона повернулася до батька й, плачучи, промовила: — Ні, пес не розірве мене. Бачите! Це Барі. Хіба я не казала цього вам? Це Барі! Це доказ того, що він захищав мене…

— Від мене? — остовпів із подиву Мак-Таґґарт, і його обличчя потемніло.

П’єро підійшов і, посміхаючись, поклав руку на плече Мак-Таґґарта.

— Залишмо їх самих, мсьє, — сказав він. — Це два малих задираки, тут для нас небезпечно. І якщо пес її вкусить…

Господар знизав плечима. Великий вантаж був раптово знятий із них. Його голос був м’яким і переконливим. А тепер гнів зник із обличчя Верби. Мак-Таґґарт зловив кокетливий вираз очей, коли вона прямо глянула на нього, наполовину посміхаючись, і сказала батькові:

— Я приєднаюся до вас найближчим часом, тату, — до тебе й мсьє керівника факторії з Лак-Бейна!

У її очах, беззаперечно, грали бісики. Мак-Таґґартові здалося, що ці бісики глузують із нього. Від них