read-books.club » Детективи » «Привид» не може втекти 📚 - Українською

Читати книгу - "«Привид» не може втекти"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "«Привид» не може втекти" автора Едуард Ісаакович Ростовцев. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 76 77 78 ... 115
Перейти на сторінку:
сказав він по-російськи з помітним акцентом. — Обставини, які привели мене сюди, а також брак часу примушують бути гранично відвертим. Годину тому, знайомлячись із вашими документами, я дізнався, що вас привезли сюди з табору військовополонених. Не буду обурюватися вчинком майора фон Бюлова, хоча розцінюю його як злочин. Скажу одне — майора буде притягнуто до якнайсуворішої відповідальності, а вас, — якщо моя пропозиція вам не підійде, — негайно відішлемо в табір військовополонених.

— Разом зі мною, — сказала Ірина Дмитрівна, — сюди силоміць привезли ще дев’ять жінок-військовополонених.

— Десять, не рахуючи вас, — уточнив Улінгер. — Одна померла. Я розпорядився провести розслідування. Їх сьогодні ж одішлють у найближчий табір. У вас іще є претензії?

— Ні, — невесело посміхнулась Ірина Дмитрівна.

— Тоді я перейду до суті справи, задля якої запросив вас сюди. У мене мало часу, — він глянув на годинник, — і все-таки я хочу зробити вступ, щоб ви усвідомили загальний стан речей. Ви знаєте, що таке СС?

— Фашистська охранка.

— Коли б це була тільки охранка! — мовив Улінгер. — СС — широко розгалужена військово-політична організація націонал-соціалістської партії; її очі й вуха; її караючий меч; її опора і захист. СС — це гестапо і зондеркоманди; служба безпеки і управління концтаборів; особливі війська і закордонна розвідка.

— Навіщо мені все це знати? — знизала плечима Ірина Дмитрівна.

— Я буду вам дуже вдячний, якщо ви дасте мені змогу висловитися до кінця, — холодно зауважив Улінгер. — У мене є правило ніколи не говорити зайвого… В обов’язки СС входить боротьба з антинацистським рухом, ліквідація комуністів, євреїв, циган та інших політичних і етнічних груп, визнаних або невгодними, або расово неповноцінними; охорона тилу діючої армії, зокрема — боротьба з партизанами і залякування населення прифронтових районів. СС — це масові розстріли, шибениці, камери тортур, табори смерті… Ви здивовані, що я, німецький офіцер, кажу про це?

— Правду кажучи, здивована.

— Я говорю саме тому, що я німець і офіцер. Я не прихильник більшовизму і радянського ладу, але я ненавиджу СС, цей клан фанатиків і вбивць.

— А хіба солдати вермахту не вбивають? — спитала Ірина Дмитрівна, не розуміючи, куди гне полковник.

— Солдати вбивають у чесному бою. Війна є війна, і тут нічого не вдієш. А от есесівці…

— Можете не розповідати про есесівців, — перебила його Ірина Дмитрівна. — Я надивилася на них у таборах. Але ж і тут, у цьому замку, зі мною і моїми подругами поводилися не краще.

— У цьому винен все той же фон Бюлов, і я притягну його до відповідальності, — трохи зам’явся Улінгер, але одразу ж перейшов на свій щиро розсудливий тон — Справжні патріоти Німеччини з перших днів існування СС усіма доступними їм засобами намагалися локалізувати діяльність цієї зловісної організації. В свою чергу фюрери СС на чолі з Гіммлером всіляко старалися скомпрометувати як військове керівництво, так і чесних політичних діячів. При цьому вони не гребували і не гребують нічим: шантаж, наклепи, фальсифікації — для них усе придатне, тільки б усунути інакомислячих.

— Ви теж інакомислячий? — зовсім осміліла Ірина Дмитрівна.

— Безумовно, — чи то не зрозумів, чи залишив без уваги її іронію Улінгер. — І в цьому ви впевнитеся, коли побуваєте в Сосновському.

— У Сосновському? — Ірина Дмитрівна навіть трохи підвелася, не зумівши приховати хвилювання.

— Так, у Сосновському. Але чому це занепокоїло вас?

— Я… — розгубилась Ірина Дмитрівна. — Останнім часом мені не дозволяли навіть виходити в парк… Фрау Рененкампф нікому не дозволяла…

— Ви бували раніше в Сосновському? — скоса поглядаючи на неї, спитав Улінгер.

— Ні, не бувала. А що там, у Сосновському?

Запитання було надто наївне, щоб за ним можна було приховати розгубленість. Та Улінгер, здавалося, не помітив цього.

— У Сосновському мені і моїм однодумцям, — сказав він, — за короткий час пощастило нормалізувати становище настільки, що обивателі іноді питають, чи не закінчилася війна. Місто і найближчі до нього села ось уже півроку живуть у спокої і благополуччі. Певна річ, нам довелося централізувати діяльність сосновської поліції безпеки, перешкодити мобілізації молоді на примусові роботи, покласти край нерозумним поборам і повинностям, налагодити постачання, заохотити приватну ініціативу. Поки що це тільки експеримент, але експеримент, який може мати великі наслідки. Ми могли б уникнути багатьох невдач, якби з самого початку встановили розумно-справедливий режим на захоплених і приєднаних територіях. Проте керівництво СС думає інакше; воно має намір і надалі проводити політику залякування, терору і расового гноблення. Цілком зрозуміло, що сосновський експеримент викликає в есесівських верховодів роздратування. Уже вжито певних заходів, аби скомпрометувати наші зусилля. Для цього в Сосновське приїхав з особливою місією відповідальний співробітник есесівської контррозвідки штурмбанфюрер Фріснер… Так, це ваш нічний пацієнт, Ірино Дмитрівно.

Улінгер пройшовся по кімнаті, заклавши руки за спину і дивлячись прямо перед себе. Ірина Дмитрівна стиснула долонями скроні. Якщо полковник розраховував приголомшити її, то він досяг своєї мети.

— Фріснер дуже недовірлива людина, — сідаючи на ослін поруч Ірини Дмитрівни, сказав Улінгер. — Але ви йому чомусь догодили. Через двадцять п’ять… — полковник глянув на годинник, — через двадцять три хвилини прийде машина і одвезе його в місто, де він, очевидно, певний час житиме. Разом з Фріснером поїдете й ви. Так він захотів.

— В ролі кого я поїду? — глянула прямо в очі полковникові Ірина Дмитрівна.

— В ролі лікаря, звичайно. Нині штурмбанфюрер, як вам відомо, у важкому стані і потребує медичного нагляду. Певна річ, тут є свої нюанси, але, повторюю, це побажання самого Фріснера. Побажання, проти якого ні ми, ні ви перечити не можемо.

— А що хочете від мене ви?

— Небагато. Ви житимете з Фріснером в одному будинку, часто бачитиметеся з ним, розмовлятимете. До нього, безумовно, приходитимуть візитери, відвідувачі — в основному місцеві есесівці. Я не прошу вас підслуховувати — ви надто недосвідчені і одразу ж провалитеся. Для мене досить буде, якщо ви запам’ятаєте, про що говоритимуть у вашій присутності.

— Ви пропонуєте мені стати агентом? — відсунулась од полковника Ірина Дмитрівна.

— Не лякайтеся слів — агент, інформатор. Коли

1 ... 76 77 78 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Привид» не може втекти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "«Привид» не може втекти"