Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

ініціативу на Західному фронті. Вперше німецькі командуючі стали сумніватись у перемозі рейху. Пізніше Людендорф заявить, що 8 серпня 1918-го стало найчорнішим днем німецької армії. В середині серпня 1918-го імператор Німеччини і його Коронна Рада вирішили почати пошук шляхів для мирних переговорів з Антантою та перейти до загальної оборони на всіх фронтах. Але переговори про мир так і не були початі, хоча повзучий наступ Антанти тривав.

13 серпня 1918-го кайзер Вільгельм Другий особисто запросив гетьмана відвідати Німеччину. 2 вересня, від’їжджаючи до Німеччини, Скоропадський визнав Федора Лизогуба своїм «тимчасовим спадкоємцем» — правителем, Рада міністрів та Сенат обрали до Верховної Колегії правителів генерала Рогозу та сенатора Носенка. До Німеччини гетьман захопив із собою Палтова, котрий щойно повернувся з Берліна, де перебував у складі урядової делегації. До Берліна тоді ж вирушила українська промислова, торговельна та сільськогосподарська делегація під головуванням Василя Кочубея.

З вересня, вже у Берліні, гетьман був зустрінутий директором департаменту закордонних справ Німеччини. Павло Петрович зробив візит у міністерство закордонних справ, був прийнятий канцлером Німеччини, з’явився на рауті на честь гостя з України, на якому зібрався урядовий, фінансовий і промисловий Берлін.

5 вересня Скоропадський прибув до Капселя, до палацу імператора у Вільгельмцрере. Гетьману сподобалося, що «імператор зустрів мене стоячи, неподалік від дверей», називав гетьмана «Ваша Світлість», що Вільгельм «…з великою серйозністю сам… надягав на плечі…» йому орден Великого хреста Червоного Орла. Але розмова з імператором «не стосувалась справжньої політики». Вони говорили про здоров’я, коней, полювання, про долю імператора Миколи Другого та його родини, про колишню участь гетьмана на германському фронті… Цікаво, що Скоропадський був попереджений, що з імператором взагалі не варто розмовляти про справи, що «…це ніякого значення не буде мати».

Після зустрічі з імператором Німеччини Скоропадський відвідав оперу в Ганновері, а через день поїхав до Спа, де розташована була штаб-квартира німецької армії. На вокзалі у Спа Скоропадського зустрів командуючий фельдмаршал Гінденбург. Після сніданку у штабі армії Гінденбурґ, Людендорф і Берхем протягом години розмовляли при зачинених дверях. Гетьману сподобалося, що Людендорф і Гінденбург висловлювалися проти ленінського уряду й поділяли його мрії про похід німецької та української армій на Москву. Німецькі генерали обіцяли своє цілковите сприяння у справі розбудови української армії… «Взагалі, по всіх пунктах, збуджених мною, я одержав відповідь у позитивному сенсі. Загальне враження було, що справи в них погані, але спокій повний».

Гетьман був уже впевнений, що Німеччина не має надій на перемогу, і «…не міг боятися, що від мене зажадають яких-небудь рішень, невигідних для України». Але у своїх «Споминах» Павло Петрович багато що приховав і перекрутив. 10 вересня він підписав новий економічний договір між Українською Державою та Німеччиною і Австро-Угорщиною, про який Скоропадський півроку по тому не хотів навіть й згадувати. Тому що цей договір був набагато гірший для України та українського народу, ніж попередній договір від 23 квітня 1918 року. За цим договором скасовувались обмеження і заборони щодо вивезення з України до Німеччини і Австро-Угорщини вовни, бавовни, льону, шкір, домашньої птиці, сала, масла, сиру, цукру, меду. У вересні—жовтні 1918-го, коли Німеччина вже була приречена на поразку, зростає вивезення товарів з України (найвищі показники у травні—липні 1918-го). Ці поставки припиняються тільки у середині листопада 1918-го. З квітня по листопад з України було вивезено до країн німецького блоку: 9293 вагони пшениці, 23 195 вагонів іншого продовольства, 4567 вагонів промислової сировини (із загальної кількості вагонів тільки 130 дісталося Болгарії і 271 вагон Туреччині).

Перебуваючи у Кельні, Павло Петрович оглянув славнозвісний Кельнський собор, віллу, робочі містечка та завод промисловця Круппа. У Кілі (головна військово-морська база Німеччини) Скоропадського приймав брат імператора принц Генріх Прусський та його дружина, принцеса Ірен — сестра імператриці Олександри Федорівни. Гетьман познайомився з Кільським каналом, з портом та портовими майстернями, їздив на підводному човні. Повернувшись до Берліна, Скоропадський дав обід на честь Мумма й відвідав оперу.

У цілому подорож гетьмана до Берліна майже нічого не принесла, позаяк німці вже розуміли близькість своєї поразки. Єдине, що можливо вписати до активу подорожі, це загальне послаблення німецького контролю в Україні та посилення особистої влади Скоропадського. Павло Петрович зрозумів, що завдяки перемогам Антанти він перетворюється у самостійну політичну силу.

Відчувши зростання ваги гетьманської влади та стан України, російські кола бачили у поїздці гетьмана до Берліна тяжкий злочин, а «свідомі українці» розглядали цей візит як великий успіх України.

Проголосивши принцип приватної власності на землю й відновивши колишні земельні відносини та земельні права, гетьман вирішив розпочати аграрні реформи. В їх основу була покладена ідея ліквідації великого землеволодіння та створення міцного, заможного селянства як головної соціальної бази держави.

Німеччина та Австро-Угорщина вимагали від Скоропадського запровадження хлібної монополії, він довго зволікав і тільки у липні 1918-го згодився на це.

Гетьман розраховував на те, що український Земельний банк почне примусово відкуповувати у великих землевласників маєтності, котрі перевищують 25 десятин. Ці землі збиралися передавати у власність селянам-хліборобам із довгостроковою пільговою виплатою за них безпосередньо Земельному банку. Але планувалися винятки — для зразкових господарств, «що мали сільськогосподарську культурну цінність», максимум утримуваної землі міг бути підвищений із 25 до 200 десятин. Відкупу також не підлягали землі цукрових плантацій, ліси, землі, що були необхідні для кінних заводів. Планувалася передача землі не безземельним, а малоземельним селянам, виділення селян на «отруба», знищення черезсмужжя.

За проектом реформи безкоштовна передача землі селянам не передбачалася. Гетьман вважав, що вона не має «ніяких серйозних підстав і просто найвищою мірою шкідлива» та є «жалюгідна сентиментальність».

Влітку 1918-го у різних незалежних комісіях вироблялися нові проекти аграрної реформи. Згодом гетьманом було складено Державну комісію з представників різних партій і установ, що мала працювати під його особистим головуванням. Скоропадський згадував: «Я вважав, що потрібно з першого дня взятися за аграрну реформу… Потрібно було малювати картину широкими мазками — ескізно, а потім уже вдаватись у деталі… Мені особисто найбільше був до вподоби проект, вироблений Колокольцевим… він був щиро відданий ідеї проведення аграрної реформи на розумних підставах… Міністр земельних справ Колокольцев старанно підготовляв проект земельної реформи, але остаточне її завершення у вигляді законопроекту належить міністру, що змінив його, В. Леонтовичу, одному з кращих хазяїв Полтавської губернії. У