read-books.club » Сучасна проза » Знахідка на все життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Знахідка на все життя"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знахідка на все життя" автора Олексій Якович Огульчанський. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 76 77 78 ... 85
Перейти на сторінку:
з річки, прокинувся. Сон освіжив його, додав сили, розвіяв сумніви, і тепер він міг розповісти, що скоїлося з ним, як він опинився тут.

А сталося воно так.

Сумував Оп за сіроокою донькою, дуже сумував. Не лишилося в нього більше нікого, доведеться одному віку доживати. І все, що хоч чимось нагадувало йому про Іку, було дороге й миле його серцю. Він позбирав і поскладав у куток всі речі, що лишились від неї, всі горшки, розцяцьковані нею. Іноді, було, сяде в тому кутку і перегортає, переставляє все оте з місця на місце. Та згадує. А найбільше йому полюбився глиняний бичок, той самий, невеличкий, що він знайшов його у торбинці давно-давно, перебираючи речі загиблих чужинців. Відтоді він зберігав його. Іка теж такий мала. То її бог. Бог її народу. І він допоміг їй убити ремкаха Ро. І огонь інкурів не вмер…

Старий часто діставав того бичка і намагався щось бубоніти до нього, як колись Іка. Робив усе те він потайки, бо знав, що Зоуго розправився з тим великим кам’яним туром — його кинули десь на смітник. Але якось не догледів і не зчутив, як у нього за спиною опинився Рудий Лис. Навіть не сказав він тоді, чого приходив, — вмить щез. А надвечір знову з’явився в землянці гончаря і передав волю Зоуго: Провісник наказував Опові навчити Рудого Лиса варити священний напій і ліпити горшки. Учув недобре старий гончар у тому наказові, але скорився. Щодня приходив до нього Рудий Лис, і він навчав його своєму ремеслу. Учень з Рудого Лиса видався нетямущий, але нарешті він якось спромігся зварити отого напою. Радощам його не було краю. Ввечері, коли настав час облягатися спати, Оп виявив, що пропав глиняний бичок. Куди б він міг подітися? Обнишпорив усі закутки, заглянув у кожну шпарину — ніде не було. Так і заснув, не знаючи, де би тур міг подітись. Зате другого дня вранці до Опа знову заявився Рудий Лис, хоч свою науку він начебто й скінчив. Старого гончаря нащось кликав Зоуго. Та не до себе в землянку, а на майдан, де він завжди виголошував волю богів. А там уже й інкури зійшлися. І Зоуго був. Нічого він тоді не сказав Опові, а блиснув отим священним каменем. А коли камінь замовк, заговорив сам:

— Слухайте, інкури! У землянці Кривого Опа живе чужинський бог. Ось він!

І Зоуго підняв над головою глиняного бичка, якого так довго шукав Оп минулого вечора.

— Це бог тої чужинки, що зараз літає над Великою Рікою примарним птахом. — Зоуго ще раз потряс у повітрі тим бичком. — Ніколи не стерплять боги інкурів, щоб у стійбищі жив чужинський бог. І не стерплять тих, хто віритиме їм. Вони наказують вирядити Опа услід за злочинною Ікою до Краю Примар…

Отак і опинився Оп на цьому березі. А в його землянці тепер поселиться Рудий Лис.

Важко жити інкурам. Зоуго став лютіший, все більше вимагає для своїх богів. Люди мруть, а перечити Зоуго не сміють — бояться, що згасне вогонь. Так каже Зоуго. Тільки тепер його частіше називають Дохлою Гієною. А є такі, що й не вірять йому, і дуже шкодують за Ікою.

Старий скінчив свою розповідь, але раптом повернувся до вогнища — звідки в них вогонь? Адже в Краю Примар вогню немає!..

— Володар Степу допоміг Русові добути вогонь, — пояснила сіроока.

І розповіла, як вони добули цього могутнього звіра, і як цей звір подолав господаря Краю Примар — одновухого ремкаха.

Спантеличений гончар ніяк не міг повірити, що то справжній вогонь, хоч учора і їв засмажену сайгачину. Він торкнувся пальцем жарини і швиденько відсмикнув його — гострий біль пройняв усю руку. Довелося повірити. Так, могутній бог отой Володар Степу…

Русові здавалося, що старий не все розповів. Йому кортіло знати, хто ж тепер перший мисливець у стійбищі, хто замість нього водить мисливців на полювання. По-справедливому очолити мисливців мав Дужий Вепр. Він, може, й поступався Прудконогому Сайгакові у спритності, але в силі — ні.

І Рус лишився задоволений, коли гончар підтвердив його думку.

…Оглянувши околиці, що прилягали до гори, старий гончар лишився задоволений. Він знайшов те, що так старанно шукав, — глину. Тепер лишалося обладнати майданчик, де можна було б ліпити горшки, — не носити ж глину до печери, надто вже високо вона. І можна братися до діла. Він задарма їсти хліб не звик. Знайшов тут старий і всякі трави. Треба буде сходити й нарвати. Щоб у їхній оселі пахло так, як там, у стійбищі, в його землянці.

Надвечір повернувся з полювання на своєму коні Рус. Тварина та була новиною й для старого. Довго милувався нею, навіть зважився й погладити рукою.

Коли стемніло, всі сіли біля вогнища і смажили м’ясо сайгака, якого вполював сьогодні Рус. Їх було тепер троє на величезний і багатий край. Та ще приручений кінь. Його також забирали на ніч у печеру — ховали від хижаків.

Весело потріскував вогонь. Він зігрівав людей, смажив їм м’ясо, наводив жах на нічних звірів. Задоволені були люди. Вони не думали про небезпеку. Та коли б хтось з них надумав вийти з печери і зійти вниз стежкою, то там, унизу, примітив би чи то великий камінь, чи то щось живе, схоже на нього. То був Одновухий, повалений господар цього краю. Він дивився на вогонь у печері і очікував слушного часу для помсти… Сильний ніколи не дарує своєї поразки.


Чимало днів минуло відтоді, як у печері на Землі Примар разом з Ікою та Русом оселився старий гончар Рус тепер не боявся лишати Іку і цілими днями пропадав на рівнині, вистежуючи здобич. Та якось він повернувся з полювання серед дня і нікого не застав у печері. Не було Опа та Іки ніде й поблизу. Де б вони могли бути?

Рус вирушив на пошуки. Скеля мала ще кілька печер, але входи до

1 ... 76 77 78 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахідка на все життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знахідка на все життя"