Читати книгу - "Помста професора Моріарті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я розумію.
— Але дозвольте мені розповісти вам повчальну історію, що стосується мене особисто.
— Слухаю вас.
— Я завжди перепрацьовував, гадаю, це вам відомо. Не люблю байдикувати, нудьгую й не можу погодитися з перешкодами, які мені часом ставить власний організм. Отже, ще в студентські роки я вдався до медикаментозних засобів, щоб підвищити можливості організму, стимулювати розумові здібності й мати змогу більше працювати й менше відпочивати. Тим засобом був, мушу визнати, кокаїн. Я не вбачав у ньому нічого поганого, користувався ним, як і багато інших. Вам, гадаю, відомо, що на континенті провадилося багато експериментів щодо використання кокаїну для підвищення боєздатності військ на полі бою? Але незабаром я звернув увагу на деякі його побічні дії, які тепер добре відомі медицині… — Холмс майже ніяково усміхнувся, немов вибачаючись за те, що вони йому стали відомі набагато раніше, ніж медичній науці. — Коли я усвідомив небезпеку, було запізно. Мій організм уже страждав без цих страшних ліків, я став ще одним наркоманом. Ви, мабуть, знаєте, що лише рік чи, може, трохи більше тому, медичні світила почали обмежувати користування деякими ліками, а доти придбати цей клятий порошок було зовсім не важко. Але друзяка Ватсон хотів покінчити з цією проблемою якомога швидше. Він постійно благав мене, наводячи багато доказів. Я розумів, що Ватсон має рацію, але кокаїн забрав наді мною таку владу, що я не міг навіть подумати, щоб від нього відмовитись. Нарешті розум переміг, і я погодився, щоб Ватсон, з допомогою Мура Агара, відучили мене від цього руйнівного засобу. Це одна з причин, чому я не бажаю, щоб він довідався про мій стан. — Холмс засміявся коротким, стомленим сміхом. — Ватсон і Агар перекрили всі мої джерела постачання. Жодна аптека в Лондоні не давала мені ні грану наркотику, навіть «Куртіс і Компанія» на моїй вулиці чи «Джон Тейлор», що на розі Джордж-стріт. Можна сказати, мене добре притисли. Принаймні «гак вони вважали. — Холмс ніби заспокоївсь, усівся зручніше в кріслі й повів далі: — Бачите, наркомани дуже хитрі. Повірте мені, я знаю це по собі. Спочатку Ватсон і наш приятель з Гарлі-стріт почали потроху зменшувати дозу, і я з цим мирився, потім, не боюся зізнатись, перелякався. Бувши певним, що завжди можна знайти джерело постачання і при потребі доповнити мізерну дозу, дозволену мені нашими медиками, я знайшов чоловіка на Орчард-стріт, і він систематично забезпечував мене, нехтуючи забороною медиків.
Погляд Кроу свідчив про те, що він цілком розуміє свого славетного друга.
— Мені дуже ніяково… — Холмс потупив зір і похитав головою. — Вони вважали, ніби вилікували мене, звівши дозу до мінімуму, але не знали, що я вживав кокаїн таємно від них. Так було до Парижа.
— Ото тоді ваша хвороба й далася була взнаки?
— Точно. Я опинився без наркотику в лещатах жахливих мук.
— Вам потрібні були наркотики?
— Дуже.
— Чому ж ви не придбали їх у Франції?
— Існують деякі обмеження. Гадаю, я подолав би їх, але розум викинув дивного коника. Я міг думати лише про те, щоб повернутися до Лондона й до того знайомого аптекаря з Орчард-стріт.
— І що ж?
— Він не дав мені наркотику. Думайте що завгодно, але в цьому я теж убачаю жорстоку руку Джеймса Моріарті. Я був фізичною й розумовою руїною, Кроу, але десь у глибині моєї свідомості ще не згасла сила волі. Коли мені трохи полегшало, я твердо поклав собі відмовитись від кокаїну, хоч би як важко це було. Не можу передати вам усього словами…
— Я й так бачу, Холмсе.
— Очевидно. Це — немов боротьба з самим дияволом. Але я все витримав і назавжди звільнився від цієї напасті.
— А поки ви страждали, Моріарті зробив вам погану послугу.
— Так, і він за це дорого заплатить.
— А як ви переконаєте тих, хто повірив йому й поширює плітки?
— Слово-друге в належному місці, натяк тут, натяк там зроблять свою справу. Мій брат Майкрофт запаливсь бажанням діяти, але я послав йому телеграму, щоб не хвилювався, й запевнив, що незабаром усьому цьому буде покладено край. Ще день-два відпочинку, доброго харчування — і я буду на ногах. Недарма ж я, мій друже, наділений залізним організмом.
— Я можу схопити того негідника сьогодні ж увечері, коли він буде з Іреною Адлер! — Обличчя Кроу почервоніло від гніву.
— І позбавити мене можливості зробити це самому? Ні, Кроу, ні.
— Я давно присягався скрутити його, а ви тоді мені казали, що не маєте бажання займатися справою Моріарті.
— Не бійтесь, останнє слово буде за вами, — приязно всміхнувся Холмс до інспектора. — Маю план загнати Моріарті в його власну пастку, Кроу.
Моріарті вважав, що його схожість із Холмсом полягає не в дрібних деталях. Важлива була загальна подібність — зріст, голос, манери, і все це при легкому акторському гримі обличчя. Якби він, наприклад, зустрівся з братом детектива Майкрофтом, то не витримав би й п'яти хвилин. Зате для Ірени Адлер він був Холмсом. Холмсом він був і для всіх, хто бачив його з Іреною Адлер у різних місцях Лондона. Люди чекали побачити Холмса, отже, перед ними був Холмс.
Моріарті взув черевики, якими користувався, приймаючи подобу свого померлого брата, зручно всівся біля туалетного столика й почав формувати ніс з горбочком. Він розпорядився, щоб на час цієї гри тут, у будинку на Алберт-сквері, не було нікого, крім Марти Пірсон і молодої служниці. Всі інші перебрались на Бермондсі. Бриджіт Спір, яка мала незабаром народити дитину, — у найкращий дім Селлі Годжес; господиня дому теж була там. Решта крали, шахрували, грабували. Відроджений клан міцнів день у день.
Внизу подзвонили. Своїм з'являтись у будинку дозволялося лише в разі нагальної потреби. Можливо, це прийшов торговець.
Але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помста професора Моріарті», після закриття браузера.