Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

а все ж її співати треба. ЧЕРВОНА КИТАЙКА Горять, як ватра, забобони віків минулих — снів іскристих. В китайці заходу червоній моєї молодості місто. Лопочуть зорі на тополях, і люди хрестяться з тривоги, коли ножами місяць колють хасиди в чорних синагогах. Моє містечко таємниче в хлоп’ячих споминів заслоні! І знов минула юність кличе, як давні кличуть забобони. ДО ХОЛОДНИХ ЗІР Накрита неба бурим дахом, мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий, заслониш очі лунатичні, бо твоє серце — чорне пекло, середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, мов астролîг, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних пригорне ніч, вогонь і море! Третя глава
СЛОВО ДО РОЗСТРІЛЯНИХ Це правда: кров з каміння може змити дощ, червона місяця хустина може стерти, але наймення ваші, багряніш від рож, горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто, й мріяли, й жили, кохалися в суворості, як ми у ґулях, і ваші очі сяли вічністю, коли у серці, мов зоря, застрягла біля куля. Грудень 1934 СЛОВО ПРО ЧОРНИЙ ПОЛК Об слово дзвонить слово — кусні бронзи віщі. — Співаю, не кляну розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, а тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради громів, поламаних у кусні й схоплених у сіть, прощальна скарга. Дивлюсь у морок, як тятиви скель, напнувши луки водоспадів, мов стріли круто втяті, птаство криводзьобе викидають знагла. Зоріє. В відвороті полк. Анабазис[74] під небом африканським. Ліс вбитих в небо списів коле місяць, кров руда тече із нього, і ебеновий вождь з сережкою зорі у вусі, спів поганський жбурнувши в хмари, наче визив, прокляне поразки Бога злого. Немає ласки — і багнети грузнуть в тіло, мов плуги в чорнозем, у буйне поле чорних тіл багнети сіють зерно послуху і ладу, щоб аж до сьомого коліна пам’ятали й знав назавжди кожен, щоб син онукові, онук нащадкові, мов скарб, переказали, як кріпили владу. І густо стеляться один при одному, як вирубаний праліс, у черепах почавлених булькочуть мозки, мов олива жовта. Хто сіє кров, той жне зненависть. Тож беріть оце хрищення сталі! Зеленоока чорна княжно, музо месників, калюжі бовтай! Дракони, що бензину п'ють, на птахів схожі і на носорогів, дракони, що плюють зміїну слину — оливо й вогонь зернистий,