Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Азії, ніж до Європи; країна, британська культурна спадщина якої з плином часу поступово сходить нанівець? Ці дебати почалися всерйоз лише після Другої світової війни і тривають донині. Коли Австралія почала ставити під сумнів свою ідентичність як гордого аванпосту Британської імперії, сама Британія починала сумніватися у своїй ідентичності як гордого центру тієї імперії (яка занепадала), намагаючись набути нової ідентичності неімперської держави, міцно пов'язаної з континентальною Європою.

Тема чесної самооцінки (чинник 7) звучала в Австралії дедалі гучніше після Другої світової, коли австралійці усвідомили, що становище країни в сучасному світі змінилося. Австралійці неохоче визнали, що Британія, колишній найбільший торговий партнер, перетворилася на невеличкого торгового партнера; що колишній запеклий ворог Японія став тепер їхнім найважливішим торговим партнером; що подальше існування в режимі британського аванпосту на кордоні з Азією перестало бути для Австралії реалістичною й продуктивною стратегією.

Імпульсу до запровадження змін Австралії надали як зовнішні, так і внутрішні події. Частково вони були спричинені спадом британської моці, припиненням існування британської заморської імперії, а також зростанням могутності Японії, Китаю та інших азійських країн. Водночас у результаті імміграції населення Австралії ставало дедалі менш британським і дедалі більш азійським і небританським європейським, і ця зміна у його структурі спричинила зміну політики.

Австралія може слугувати вражаючою ілюстрацією вибіркових змін та «спорудження огорожі» (чинник 3). До великих змін належать зміна в погляді австралійців на самих себе; формування незалежної закордонної політики замість делегування Британії права робити це; зростаюче національне розмаїття населення та культури (здебільшого в містах, а не в селах); а також політико-економічна орієнтація на Азію та США. Водночас багато важливих сфер залишилися незміненими. Австралійською системою урядування і досі є парламентська демократія. Країна і досі зберігає важливі символічні зв'язки з Британією, наприклад, королева Британії донині вважається головою австралійської держави, портрет королеви й досі відображується на австралійській п'ятидоларовій купюрі та монетах, а прапор і досі містить у собі британський прапор. Австралія й досі дотримується надзвичайно егалітарних соціальних цінностей та принципу сильного індивідуалізму. Суспільство й досі зберігає австралійське «забарвлення», зокрема пристрасть до спорту, особливо до суто австралійського футболу зі специфічними правилами, в який не грають у жодній іншій країні, а також до плавання і типово британських видів спорту на кшталт крикету та регбі. Австралійські лідери теж мають схильність до всіляких видів національного дозвілля, навіть пов'язаних із небезпекою: прем'єр-міністр Гарольд Голт під час перебування на посаді потонув у 1967 року, плаваючи на ділянці океану з сильними прибережними течіями.

У більшості країн, які вдаються до вибіркових змін, ці зміни часто здійснюються незалежно одна від одної протягом багатьох років. Але 19-денна «аварійна» програма, запроваджена австралійським прем'єр-міністром Гофом Вітлемом 1-19 грудня 1972 року, є одним із небагатьох прикладів всеосяжного заходу, що передбачав численні зміни в багатьох сферах австралійського життя.

Важливим для Австралії було питання свободи від обмежень (чинник 12), і ступінь цієї свободи (або її браку) мінявся з плином часу. До Другої світової війни океани захищали Австралію від будь-якої реальної загрози нападу так само, як материкову частину Сполучених Штатів до нападу на Всесвітній торговий центр 11 вересня 2001 року. Після того як японці 19 лютого 1942 року завдали авіаудару по місту Дарвін, австралійці усвідомили, що їхня країна перестала бути вільною від зовнішніх обмежень.

Навіть до 1942 року австралійське суспільство, в якому домінували європейці, залежало від допомоги з боку дружніх країн (чинник 4): спершу це була Велика Британія, яка багато років після прибуття першого флоту забезпечувала Австралію продовольством, а потім — військовим захистом; а після Другої світової цю роль перебрали на себе Сполучені Штати. Хоча до нальоту на місто Дарвін Австралія не знала небезпеки безпосереднього нападу, австралійці таки побоювалися військової та колоніальної експансії Франції, Сполучених Штатів та Японії в Тихоокеанському басейні, що почалась у другій половині XIX століття. Австралія сподівалася, що британський ВМФ захистить її від цієї загрози, причому сподівалася настільки, що не взяла на себе відповідальність (чинник 2) за власну безпеку в 1930-х і допустила «атрофію» власних збройних сил.

Зміни, що відбувалися в Австралії протягом останніх 70 років, були не реакцією на ту чи іншу гостру кризу, а повільним процесом, розтягненим у часі, який прискорився після Другої світової, коли британська ідентичність Австралії з реальності поступово перетворилася на міф. Хоча самі австралійці воліють не застосовувати слово «криза» до подій у своїй країні, мені видається корисним і доречним характеризувати Австралію як країну, яка зазнала млявоплинної кризи, бо австралійські проблеми вибіркових змін мали аналогію з подібними проблемами в інших країнах, яким доводилося реагувати на раптово виниклі кризи. У цьому відношенні нещодавні зміни в Австралії нагадують ті, які приблизно одночасно і так само повільно відбувались у Німеччині (розділ 6). Звісно, в процесі повільного розгортання австралійських змін були і драматичні моменти: зокрема, потоплення лінкора «Принц Вельський» та ударного крейсера «Ріпалс», капітуляція Сінгапуру і наліт на Дарвін — усе це відбувалося протягом якихось 70 днів. Але криза та зміни в Австралії навіть віддалено не нагадували те потрясіння, яке справило на Японію прибуття ескадри комодора Перрі до токійської гавані 8 липня 1853 року, напад СРСР на Фінляндію 30 листопада 1939 року, путч Піночета і загибель Альенде 11 вересня 1973 року в Чилі, невдалий путч 1 жовтня 1965 року та наступний геноцид в Індонезії.

Зрозуміло, що переоцінка Австралією своїх засадничих цінностей і процес вибіркових змін ще не завершені. У 1999 році в країні був проведений референдум з питання, чи слід Австралії перетворити країну з королівства Співдружності на республіку. І хоча ініціатори референдуму зазнали поразки, отримавши 45 % голосів проти 55 %, кількома десятиліттями раніше подібний референдум був би абсолютно немислимим, вже не кажучи про ті 45 % відсотків, які підтримали перетворення Австралії на республіку. Оскільки відсоток австралійців, народжених у Британії, стрімко скорочується, другий референдум щодо цього, схоже, є лише питанням часу, і шанси, що прихильники республіки дадуть вищий відсоток голосів, є абсолютно реальними. Цілком можливо, що через років десять-двадцять азіати становитимуть 15 % населення Австралії та її законодавців і 50 % студентів у провідних австралійських університетах. Рано чи пізно прем'єр-міністром Австралії буде обрано азіата. (Зараз, коли я пишу ці рядки, губернатором Південної Австралії є в'єтнамець.) У міру того як відбуватимуться ці зміни, чи не буде дедалі більш недоречним збереження Австралією королеви Британії як глави держави, її портрета на банкнотах, а також зображення британського прапора на тлі прапора Австралії?

Частина 3

Країни і світ: кризи, що