Читати книгу - "Сицилієць"

— Я звільню місце для нього, — сказав він. — Часу ще вдосталь.

— Добре, добре, — мовив Трецца. — І запам’ятайте: якщо я зможу обіцяти своїй партії голоси Сицилії на наступних виборах, а тоді — розв’язати проблему Ґільяно на славу уряду, не можу й висловити, як високо я здатен піднятися в урядуванні Італією. Але, попри все це, я не забуду вас, мій любий друже. Ви завжди можете розраховувати на мій час.

Дон Кроче зсунув своє важке тіло в кріслі й подумав, чи справді варто робити цього дубоголового сицилійця прем’єр-міністром Італії. Але саме ця його дурість може стати здобутком для «друзів друзів», і якщо він раптом зрадить їх, знищити його буде просто. Тож дон Кроче мовив тим щирим тоном, яким він так славився:

— Дякую вам за дружбу, я зроблю все, що в моїй владі, щоб допомогти вам. Ми дійшли згоди. Завтра я повертаюся до Палермо й буду вдячний, якщо зранку ви доправите плани та інші папери до мого готелю. Щодо Ґільяно, якщо не зможете влаштувати йому прощення, коли він зробить своє, я влаштую його зникнення. Можливо, до Америки чи іншого місця, де він більше вам не заважатиме.

На цьому чоловіки розійшлися. Сицилієць Трецца, який обрав для себе підтримку чинного ладу, і дон Кроче, для якого римський закон і структура були вигадкою диявола, призначеною, щоб зробити його рабом. Адже дон Кроче вірив у свободу особисто для себе, якою він не завдячував би іншим силам, здобуту тільки завдяки повазі співвітчизників-сицилійців. Він подумав: йому не пощастило, що доля протиставила його саме Турі Ґільяно, схожому на нього серцем, а не такому лицемірному негідникові, як міністр.

Повернувшись до Палермо, дон Кроче покликав до себе Гектора Адоніса. Він розповів йому про зустріч із Треццою та згоду, якої вони дійшли, тоді показав йому копії планів, укладених урядом для війни з Ґільяно. Коротун був занепокоєний — саме на це дон і розраховував.

— Міністр пообіцяв мені, що не схвалить цих планів і що вони ніколи не будуть утілені, — сказав дон Кроче. — Але ваш хрещеник мусить зробити все можливе, щоб вплинути на наступні вибори. Нехай подумає про себе. Він має зрозуміти, що союз із Римом та міністром юстиції — його шанс. Трецца керує всіма карабінерами, усією поліцією, усіма суддями. Одного дня він може стати прем’єром Італії. Якщо це станеться, Турі Ґільяно матиме змогу повернутися до лона родини, а може, і сам дістане змогу зробити кар’єру в політиці. Народ Сицилії любить його. Але нині він мусить пробачити й забути. Розраховую на ваш вплив на нього.

— Але як він може повірити в обіцянки Рима? — запитав Гектор Адоніс. — Турі завжди бився за знедолених. Він не зробить нічого, що не було б у їхніх інтересах.

— Однак він точно не комуніст, — різко відповів дон Кроче. — Влаштуйте мені зустріч із Ґільяно. Я переконаю його. Ми з ним наймогутніші на Сицилії люди, чому б нам не об’єднати зусилля? Раніше він відмовився, але часи змінюються. Тепер це стане спасінням і для нього, і для нас: комуністи нас обох знищать з однаковим задоволенням. Комуністична держава не може дозволити собі ані такого героя, як Ґільяно, ані такого лиходія, як я. Я прийду до нього, куди він забажає. І передайте, що обіцянки Рима мають гарантію від мене. Якщо християни-демократи переможуть на наступних виборах, я відповідаю за його пробачення. Присягаюся життям і честю.

Гектор Адоніс зрозумів. Дон Кроче ризикує наразитися на гнів Ґільяно, якщо міністр Трецца не виконає обіцянок.

— Чи можу я взяти із собою ці плани, показати Ґільяно? — запитав він.

Дон Кроче трохи подумав. Він розумів, що вже не отримає їх назад і так дає Ґільяно потужну зброю на майбутнє. Він усміхнувся Адонісові.

— Любий мій професоре, авжеж, ви можете взяти їх із собою.

Чекаючи на Гектора Адоніса, Турі Ґільяно міркував над тим, як йому діяти далі. Він зрозумів, що вибори та перемоги лівацьких партій приведуть дона Кроче до нього по допомогу.

За чотири роки Ґільяно роздав сотні мільйонів лір та чимало харчів біднякам свого куточка Сицилії, однак насправді допомогти їм міг, тільки здобувши якусь владу.

Книжки з економіки та політики, що приніс Адоніс, бентежили його. Хід історії показував, що ліві партії були єдиною надією для бідняків у будь-якій країні, крім Америки. І все одно він не міг приєднатися до них. Він ненавидів їхні повчання щодо церкви, презирливе пирхання щодо середньовічних родинних зв’язків сицилійців. І він знав, що соціалістичний уряд докладе значно активніших зусиль, щоб викурити його з гір, ніж християни-демократи.

Був вечір, Ґільяно дивився на вогнища його людей, розкидані по горах. Зі скелі, яка виходила на Монтелепре, він час від часу чув уривки музики, яку передавали з гучномовця на сільській площі, музику з Палермо. Містечко для нього було геометричним візерунком вогнів, що складались у майже досконале коло. На мить Турі подумав, що, коли прийде Адоніс і вони закінчать зі справами, він разом із хрещеним батьком спуститься з гір і піде до батьків та Ла Венери. Він не відчував страху. За три роки він перебрав на себе керівництво переміщеннями в провінції. Карабінери його міста були повністю контрольовані, і до того ж він узяв би із собою достатньо членів своєї банди, щоб улаштувати різанину, якщо вони наважаться піти на нього біля дому його матері. Тепер він мав озброєних поплічників навіть серед тих, хто жив на Віа Белла.

Коли прибув Адоніс, Турі Ґільяно відвів його до великої печери зі столом та стільцями, освітленої лампами на батареях, здобутими від американської армії. Професор обійняв його й передав йому пакунок книжок, які Турі вдячно прийняв. Також він дав йому дипломат, повний паперів.