Читати книгу - "Хрест: постбіблійний детектив"

Андрій щойно провів Світлану, вмовляючи її швидше повертатися додому, бо збирається на дощ, коли це з гір повалили перші водяні вали. Може, їм важко змагатися з морськими тайфунами, але океанські хвилі ніколи не зрівняються зі швидкістю, з якою вода наступає на сушу в Підкарпатті. Швидкість, близька до надзвукової. Смертоносний кількаметровий вал ще на горизонті, а за мить уже перед очима. Острівець Бальтазара – узвишшя посеред русла. Із велетенськими вербами та дубами посередині. Чи витримає їхня коренева система, яка формувалася впродовж останніх кількох століть? Кедрівський тарзан опинився вмить на вершині кремезного дуба, але чи витримає дуб?

Каламутна стихія трощила та поглинала усе на своєму невтримному шляху. Пливли вирвані з корінням дерева, бовталися живі та мертві корови й коні, вирувало розмаїте плавиння людського побуту, неслися дахи гуцульських хат із людьми нагорі. Цього було досить, щоби бачити й знати, що таке всесвітній потоп. Доки бачать очі – доти владарює розлючена Н2О, проти якої не встояти усім арміям світу.

Немає іншої ради, опинившись в епіцентрі невблаганної смерті, окрім молитви. Бог – тільки він сильніший від природи, людина – просто нікчемна порошинка, коли вона розгніває природу. Її хвалена сила розуму та живучості зникає, мов бульбашка, десь у нутрощах цього живого безпощадного звіра.

Річку й озеро під газовою буровою розділяв земляний природний вал. Андрій із висоти бачив, як його гребінь невблаганно тонув під валунами. Ріка в стані екстази ввірвалася в цю тиху і бездонну заводь. Злетіли в повітря кількаметрові зарослі. Густий розчин намулу, накопиченого ще з післявоєнної пори, неохоче здіймався із насиджених ям такої донині неприступної прірви.

І коли розверзлася ця магма болота і заростей, на поверхню спливло кладовище. Стихія зірвала з дна поховані комсомольцями хрести. Їх підхоплювали стрімкі вали й відносили подалі від місця їхньої смерті. Хрести помандрували вниз по Україні – від Карпат через Дністер до моря. Вони осідатимуть завтра, коли настане штиль, на берегах, просячись знову туди, нагору.

Вони, як живі ангели, проситимуться до людей в охоронці. Десь там, у низинних степах і лісах, вони чекатимуть на світлу душу, що підніме їх, поглумлених. Вони благатимуть про повернення, але, вивільнені з дна забуття, вони не знайдуть пристановища на дні людських душ, бо там владарюють біси. Добре, що галицький потоп здатний вирувати лише кілька годин. Якщо з вечора розпочинає трусити могутніми плечима, на ранок засинає. Якби довше – кінець світу, а так – лише попередження.

Зі сходом сонця ріка слухняно втихомирилася. Як миттєво прибувала, так само на очах зникала, вивільняючи територію, над якою вона здатна запанувати лише тимчасово.

Андрій опускався з дерева. Біля товстелезного стов бура дуба виднівся обрис хреста. Він зачепився за дуб, чи то дуб подав йому руку порятунку?

То був Хрест, а під ним – утомлений Ісус. То був хрест, що його вчора знесли комсомольці з їхньої церкви.

Самоплатов зробив висновок: раз Лавриновича немає в камері, він при ділі. А яке діло в цій глушині? Того тамплієра не впіймали. З його стариками шкода возитися. Залишився він сам, кагебешний м’ясник. На нього нарешті прийшла неминуча черга ліквідації. Самоплатову неписані закони неконституційних загонів режиму були знайомі, як нікому. Він сам не раз здійснював цю банальну процедуру – ліквідацію ліквідатора. У катівні Львівської тюрми його перевели в одну камеру зі старшим Бальтазаром. У нього не було іншого виходу, як перед стратою передати на «Велику землю» інформацію. Адже в нього там залишилася сім’я – дружина, син і внук. Цілу ніч він переповідав співкамернику операції, за які режим Хрущова виніс йому смертний вирок.

– Але переговори з Гітлером я запускав за наказом Сталіна. Це була моя третя зустріч із Кобою. Уперше він наказав мені ліквідувати Коновальця. Радянський Союз голову Організації українських націоналістів розцінював як свого найбільшого ворога. Троцький був на другому місці. Ця операція з його вбивства теж була доручена мені особисто Йосифом Віссаріоновичем. Третій його наказ – переговори з Гітлером через болгарського короля. І четвертий особистий наказ Сталіна – Шухевич, який був головним ворогом СРСР уже після війни. Тому не треба мені вішати любов із Гітлером. Тепер вони захочуть зробити мене ворогом народу. Що стосується ліквідації політбюро, то я навіть якось пробував зупинити Берію. Він таки врахував мою пораду, й кількість жертв ми звели до чотирьох. Уявляєте, як би то виглядало, якби там за місяць повмирало більше десяти вождів. А чотири – нехай. Малінкова і Булганіна ми взагалі планували спочатку прикути до ліжка. Вмерти вони мали десь через рік. А Хрущов та Жуков – негайний інфаркт. Берія не міг довго тримати їх живими, інакше вони могли зробити Лавриновичу замовлення на нього. І знову через мене, звичайно. Тепер я шкодую, що ми з Лаврентієм не відправили політбюро на той світ. Берія також скотина рідкісна, але він точно не замовив би мене так, як Хрущов.

Бальтазар дивився у вікно. Поки Самоплатов сповідався, на вулиці марширували піонери, співаючи російські комуністичні пісні з галицьким акцентом. Простували до комунізму разом з великим радянським народом.

– Де ти навчився так добре говорити українською? – промовив він до м’ясника, коли той закінчив свій тривалий рапорт.

– Я ж українець. Мама – українка. Справжній козак зі Слобожанщини.

– І тепер ти бачиш, що то значить служити москалям? Насиплють тобі трутки, як щурові смердючому, – грізно міряв він презирливим поглядом яничара. – Я от про що думаю – із надією і сподіванням, що диявол може перейти поле, але назад не вернеться. На таких, як ти, трималося це сатанинське кодло. А тепер це гадюччя пожирає таких, як ти. Пожирає себе, і це вселяє надію. Можеш і ти порадіти: скоро не лише тобі кінець, а й більшовицькому звіру, який сам себе з’їдає в агонії. Кінець близько.

Приречений Кремлем кагебіст уважно слухав, потираючи руки. Іншим разом він затопив би цьому націоналюзі між очі, а тепер мусив слухати гірку правду.

– І що буде після кінця? Україна незалежна? Богомільна? Праведна? І хто в ній буде жити? Які українці? Такі, як ти, чи такі, як от я?

Самоплатов вирячив очі в екстазі пророцтва, на яке давав підставу його багатий життєвий досвід. Він знав, що говорить, адже біомаса, у якій він жив сам і яку поливав щедрими черпаками живої крові, має тривалий вегетаційний період. Зцементовані кров’ю біомаси живуть значно довше, ніж окремо взяті їхні клітини, що називаються людьми. Тому підняти над казенним домом