Читати книгу - "Тиша"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пальці її затрималися на одній фотографії.
— Навколо людини може бути якийсь настрій. Як навколо мене. Птахи люблять мене. І чоловіки. Чоловіки і птахи. Вони боролися за те, щоб сидіти у мене на колінах. Можливо, навколо дітей був якийсь настрій. Я пам’ятаю декого з них. З повоєнних часів.
Каспер підсунув до себе альбом. Ця фотографія цілком могла бути знята на садовій ділянці. Сонячні промені. Літні квіти. Дванадцять чоловік навколо столу, поставленого на лужку. На чолі столу — жінка в чернечому одіянні. Висока, як жирафа. Мати Рабія. Поруч з нею — досить молода жінка. Від фотографії йшов звук, неначе це була заставка DVD із звуковим супроводом. Це була Синя Пані. У віці двадцяти років. І вже тоді повна інтенсивних звуків. Як молодий Бах: дечим ще нагадує Букстехуде, але відчувається, що попереду великі мотети[75].
Навколо столу сиділи чоловіки й жінки, всім було за сорок. І хлопчик років десяти.
Каспер торкнувся пальцем хлопчика. Найтонший звук. Як у молодого Бетховена.
— Борасів наступник, — пояснила жінка. — Але невідомо, де він тепер.
Руки хлопчика лежали на столі. Не так, як звичайно лежать руки дітей. А живі. Свідомість уже тоді — в кінчиках пальців. Це був Даффі.
— А що чутки? — спитав він. — Що сталося?
Вона відкашлялася. Він виклав на стіл останню купюру. Атмосфера в кімнаті дзвеніла. Справжня довіра завжди швидкоплинна. Він відчував, що саме це вона замовчувала все своє життя. Йому було чути її біль від цього мовчання.
— Кажуть, що вона одного разу зібрала прийомних батьків. І батьків декого з товаришів цих дітей. Вона сказала їм, що у їхніх дітей є потенціал. Це все одно що робота на манежі, пояснила вона. Це таке саме святе місце. Де іноді відбувається щось божественне. Коли артисти добре підготовлені. І всі разом. І запалюють світло, і лунає музика. І сходить благодать. Діти чогось навчаться. Діти і деякі дорослі. Якщо їх тренувати. Всіх разом. Її не зрозуміли. А може, не повірили. Та й потім, сам подумай, який був час. Двадцяті й тридцяті. Бідність. Данський склад розуму. Спіритизм. Заклинання духів. Їй довелося відмовитися від дітей. Ну й гаразд. Усе це циркові фокуси.
Каспер дивився в її чорне око. Він упізнав жінку. Вона була дельфійським оракулом. Вона була однією з вельв. Вона була відьмою з «Кресала»[76]. Стара Фурія, що звалила Хакуїна на підлогу мітлою. Жінка, що вразила Марпу.
Йому захотілося розповісти їй про це. І сестрі Ґлорії. Але, мабуть, момент для цього був недоречний.
— Йосеф Каїн?
Вона похитала головою. Але її звук кивнув.
— Вона говорила, що людина може стати як Бог, — сказала вона. — Може зустріти Бога. Це так?
У наш час навіть оракули шукають остаточних відповідей. Він указав на джунглі.
— Там пташка застрягла.
Вона блискавично обернулася. Тепер Каспер бачив лише її сліпе око. Плавним, неквапливим рухом він узяв зі столу гроші. Розділив купку на дві частини. Поклав перед нею половину.
— Це й заради вас також, — сказав він. — Нам слід визначити ту суму, з якою може примиритися і ваше, і моє серце.
Чорне око стало злобним.
— Засранець, — сказала вона. — З поганим смаком. Коли я була маленька, негрів показували в цирку. У клітках.
Каспер не побачив, як африканка зрушила з місця. Щойно вона стояла біля дверей — і ось вона вже нахилилася над столом. В одній руці вона тримала амазонського папугу, другою рукою стискала шию старої. Жінки дивилися одна на одну.
— Ми приймаємо вибачення? — спитала стара.
— То що з приводу Каїна? — спитав Каспер.
Чорне око було налякане. Хай там як, але жодна людина не може насититися життям, усі ми хочемо жити, незалежно від віку.
— Ходили чутки, — сказала вона. — Говорять, що хтось намагався все скупити. Кілька цирків середнього розміру. Згадувалося це ім’я.
Каспер востаннє подивився на фотографію. Один з чоловіків дивився в об’єктив так, начебто готовий був дати фотографові в морду. Каспер показав на нього.
— Фотографія чорно-біла, — сказав він. — Але такий знавець чоловіків, як ви, напевно запам’ятав би, якби ці очі були блакитними.
— Бірюзовими, — відповіла вона. — Як тихоокеанська лагуна.
— І ви напевно можете щось про нього пригадати?
— Герт Суєнсен. Військово-морський флот. Пам’ятаю, як побачила його вперше. Він був п’яний. Він спав на стійці бару у Вівексі. У своїй білій офіцерській формі.
Африканка встала. Відпустила птаха.
— То це правда?
Стара говорила пошепки. Каспер почув її тугу. Її можна почути в усіх людей. Але у більшості вона захована глибоко всередині. У неї вона раптом заповнила все.
— Помирати було б легко, — сказала вона. — Якби знати, що по той бік є любов.
Каспер відкотився назад.
— Наплюйте на психологів, — порадив він. — І поверніть фотографію Хенрі на місце.
3
Африканка кілька разів натиснула на кнопку, панель ліфта не реагувала — електрику вимкнули. Вона допомогла Касперові піднятися з інвалідного крісла, щоб спуститися сходами.
Він почув, як відчинились ворота, що виходили на вулицю Оверґаден Ніден Вандет, мить по тому — двері під’їзду. Африканка відставила інвалідне крісло й задумливо подивилась на Каспера. Дорогою сюди їм ніхто не зустрівся.
Касперові завжди подобалося ходити вгору сходами. Більшість людей піднімаються сходами так, ніби головне — будь-що швидше з цим покінчити. Неначе йдеться про якийсь третьосортний рух, не вартий уваги. Людина, яка піднімалася їм назустріч, рухалася неквапливо, із задоволенням, зосереджено, майже беззвучно.
Ось вона з’явилася на сходовому майданчику, і це був Каїн. Він піднявся на п’ятий поверх, але це ніяк не позначилося на його диханні.
Побачивши їх, він застиг.
Каспер не зводив з нього очей. Він прислухався до сестри Глорії. У її звучанні не було пізнавання. Вона ніколи раніше його не бачила.
— Каїн, — сказав Каспер, — один з моїх братів по ложі, з Товариства морських офіцерів. Поки ти напинаєш вітрило і готуєш мій рятувальний жилет, ми з ним перекинемося кількома словами.
Африканка переводила погляд з одного на другого. Касперові було чути розмову між нею та її чуттям. Її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиша», після закриття браузера.