Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

Через деякий час загін ніжинського полковника Г. Гуляницького напав на обоз армії Трубецького і, відступаючи, захопив місто Конотоп. Перш ніж просуватися в глиб України, велика московська армія вирішила відбити місто. Облога почалася 21 квітня 1659 р(оку).

Перша спроба захопити Конотоп була невдалою…» [223, с. 86].

Мені вдалося знайти чудове дослідження Конотопської битви та її передумови конотопського краєзнавця Івана Андрійовича Лисого, 1910 року народження, 10 березня 1930 року депортованого разом з батьками «до архангельських таборів винищення на лісозаготівельні роботи». Сама постать Івана Андрійовича неординарна. Та перейдімо до Конотопської битви.

Розпочинаючи війну з московитами, Військо Запорізьке видало ось такий маніфест:

«Ми, все Військо Запорізьке, заявляємо і свідчимо перед Богом і всім світом усією нашою невинною і чистою Маніфестацією, що великі війни, ведені з Польщею, не мали іншої мети, як оборону святої церкви і прадідної свободи, якої любов’ю ми держалися (…). Приватні наші справи, порівнювати до природніх і Божих, держали ми завсіди далеко (…). І тому союзів, укладених з татарами, з королевою шведською, а згодом з найяснішим королем Густавом, ми завсіди дотримувалися, заховали їх непорушними і додержували їм вірність. Навіть Польщі не дали ми ніколи причини порушити пакти. І не з іншої причини прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб нашу свободу, здобуту за Божою допомогою і освячену проливом крові, могли зберегти, а після смерті передати нашим нащадкам.

Але цар не виправдав надій України, не дав їй допомоги проти ворогів, умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб держати народ у ярмі, царські воєводи відмовляли гетьману у почестях, підтримували бунти, нищили край, фальшиво інформували царя про події в Україні. Та зрада підступної Москви слідна в усьому: вона готує нам ярмо — насамперед домашньою громадянською війною, тобто нашою власною зброєю, без ніякої нашої вини. Все те ми виявили для нашої невинності, а тепер примушені підняти законну оборону та вдатись до сусідів з проханням про допомогу своєї свободи. Не в нас лежить причина війни, що розпочалася…» [239, с. 3].

Як це нагадує сьогоднішнє вторгнення Московії в українські Крим та Донбас!.. Ментальність московитів не змінилася. Та змінився світ, а люди в Україні знають ціну Московії та її «п’ятої колони в Україні та світі»…

Не забуваймо цього!

«З усіх наступників Б. Хмельницького найбільше виділявся інтелектом, освітою, хитрістю, військовим талантом та дипломатичністю І. Виговський. Саме його і хотів бачити при своєму синові Юркові консультантом Б. Хмельницький. Проте чорна заздрість та інтриги П. Тетері, М. Пушкаря, І. Безпалого, П. Апостола, М. Ханенка, І. Брюховецького та інших польсько-московських стукачів унеможливила спроби І. Виговського створити міцну Українську державу…» [239, с. 7].

Холуї московського царя, такі як: В. Шереметьєв, О. Трубецькой, С. Пожарський, Г. Ромодановський, С. Львов, Ф. Куракін, С. Скуратов та інші привели у 1659 році в Україну понад 200 000 вояків. То були не тільки військові люди, а й озвіріла «московська шпана», яка занадто виголодніла впродовж лютих зим 1657 і 1658 років та холодних і дощових літніх місяців тих років. Таким же ж був і 1659 рік. Тому московити полізли на українську землю, як сарана, ще й співали своїх пісень:

«Князь Пожарский, молодец удалой,

Нас ведет походом.

— Куда?

— На Сосновку!

— Зачем?

— На базар!

— Что там купим?

— Самовар!

— Зачем?

— Будем ляхов, татар резать, хохлов бить!

— Будем чай горячий пить!

— Ура!» [239, с. 10].

Так на чужій землі вони поводяться і сьогодні. Полковник Г. Гуляницький 70 днів, до 29 червня 1659 року, своїм чотиритисячним козацьким загоном боронив Конотопську фортецю, тримаючи, мов на прив’язі, 150-тисячну армію московитів князя Трубецького та даючи змогу гетьману зібрати і навчити взаємодії потужну армію. В цей час прийшли на поміч українським військам кримські татари хана Мухамеда-Гірея IV, сербські та молдавські загони і польські загони добровольців А. Потоцького, Яблоновського та Липчинського.

Своєю ставкою у Біловежжі Іван Виговський зробив «…ранговий маєток Крупичполе». Саме там, на ріках Удай та Остер, добре знаючи місцевість під Конотопом та розуміючи, що князь О. Трубецькой тримає Конотоп, як наживку для І. Виговського та козаків, гетьман навчав своє військо — «форсування річок у нічний час, спорудження загатних