Читати книгу - "Андрій Лаговський"

дійсного, історичного святого Єфрема Сіріна, чи, може, то були суб’єктивні ліричні fantaisies impromptues[74] самого професора поета Лаговського «на теми з Єфрема Сіріна» — Лаговський над тим і не задумувавсь. Він тільки тямив, що всі оті свої ідеї, та враження, та настрої він чи так чи сяк вичитав із Єфрема, а вже ж більше нізвідки.

«Чи має право людина на щастя? — питався св. Єфрем крізь призму Лаговського. — Має. Тільки треба свідомо зрозуміти, у чому щастя.

Щоб бути щасливим, треба мати волю духа, треба бути паном над собою, а не рабом своїм, — казав Лаговському св. Єфрем далі.

А рабом буває людина з багатьох причин. Пнеться людина до багатства — то вона раб багатства, раб грошей. Буває рабство і перед їжею, перед розкошами світовими. Ще гірше рабство — честолюбивість та славолюбивість, рабство перед думкою інших, перед думкою певного гуртка людей. А вже ж найнещасливіше й найбільш нестерпуче рабство — то кохання, або любов не до всіх, а до одної-двох-трьох вибраних осіб. Така любов навіть розум наш крутить: вона не дає нам логічно любити всіх людей однаково, але засліплює наші очі, концентруючи нашу прихильність на одній чи декількох окремих особах, марно ідеалізує їх і надає їм такі нереальні ознаки, яких і нема в них і не було ніколи. А що найгірше — така любов напроваджує всі наші заходи тільки на одну точку: здобути обопільну любов любимої жінки або здобути обопільну приязнь любимого чоловіка. Вже нащо велика неволя — пнутися до слави або до влади серед чималого гуртка людей, а ще більша неволя, ще тісніша клітка — ловити собі прихильність однієї людини…»

— Ах, святий Єфреме! Як я тебе розумію!! — шепотів Лаговський…

«А ще гірше, — казав Лаговському св. Єфрем далі, — ще гірше — якщо людина полюбить особу другого полу. Тоді до егоїстичної прихильності додається ще й сексуальна мерзота. Коли ще й були в індивідуальній прихильності якісь ідеальні, ніби святі ілюзії, то вони в сексуальних відносинах вкрай пропадають. Чиниться нечиста бридота… А далі надходить фізичне знесилення… з людини робиться якась викручена ганчірка… людина нудить світом… Розчарування…»

— Так, так!! — надпориваючись казав собі Лаговський. — Це щира твоя правда, Єфреме, яку я сам на собі спробував!.. Тільки ж ти позабувсь додати, що після того людина вже й боїться зостатися на самоті, а безпорадно чіпляється за інших, благає, щоб вони її пожаліли-полюбили, і попадається в щонайгіршу неволю… А якого ліку ти мені порадиш, щоб вигоїтися? Що може одзволити од такої неволі?

«Аскетизм! — на тисячі ладів музикально одповідав святий Єфрем Сірін Лаговському крізь чорні рядки своїх писань. — Аскетизм!..»

Правду кажучи, професорові ніколи не було дуже далеко од аскетичного життя: проста, вбога обстанова, проста бідна їжа, непоказний одяг, брак честолюбивості — це давно ввійшло було в його плоть і кров. Через те Єфремові проповіді, доки вони говорили проти рабства перед розкошами сьогосвітніми, були для професора мало цікаві; та він їх навіть попросту проминав, як не новину для себе, бо в цій царині його дух і так не був рабом. Гнітило його зовсім інакше рабство, йому треба було вбити тільки свій сердечний рабський біль, отой біль, що поставав з нудьги за сім’єю Шмідтів. Досі ніякими своїми логічними і навіть найлогічнішими міркуваннями визволитися з того болю ще не можна було — так чи не дасть рецепта й чисто практичної поради святий Єфрем Сірін?

І Лаговський знайшов тую емпіричну пораду, якої бажав. Радикальний рецепт був один: голод.

«Добровільний голод хоч і коли — то не завадить, — вичитував собі Лаговський з писань св. Єфрема. — Лікарів поспитайтеся — то й ті вам скажуть, що переповнений живіт є джерело всіх хороб. Поголодувати, з’їсти менше, ніж хотілося б, — це навіть для гігієни добре. А вже ж коли впаде духовна неміч, з ображеного самолюбства, чи з амбіції, чи з тілесних страстей (або з безталанної приязні! — додавав собі в дужках Лаговський pro domo sua[75]) — то треба зовсім покинути їсти: всякі страсті знищує голод».

Оця грубо матеріалістична порада найбільше заполонила фантазію Лаговського і зробилася для нього найлюбішим одкровенням. Всякі релігійні поривання Єфрема Сіріна, всякі зітхання за Богом — усе після того одійшло для читача на другорядний план. Зцілющою водою одтоді кропила душу Лаговському тільки ота матеріалістична, емпірична порада: голод.

Він зачав морити себе голодом, не їв, не пив, доки ставало сили, щоб терпіти. Як підходила південна пора і час для снідання — розвивалися шлункові соки, і живіт аж кричав їсти. Професор терпів. Далі соки ніби розпливалися десь по тілу, в організмі на чверть години почувався ніби легесенький пароксизм холодної пропасниці, а далі вже не хотілося їсти — аж доки не надходила пора обідняя. Тоді знов одбувався в організмі той самий болючий фізіологічний процес голодного страждання — і знов після того живіт утихомирювавсь. Іноді, щоб завдати собі більшої муки, професор з’їдав трохи солі — і після того мучив себе непиттям.

Як голод чи жадоба дуже сильно давалися взнаки, то професор дещо брав з’їдав чи випивав чаю, та небагато, щоб мук од голода не розганяти-таки. І серед тої ненастанної боротьби з фізичними муками од неїдіння він зовсім добре відчував, що душевні болі розвіюються, нема охоти про них думати. На диво йому, і фізичне здоров’я його не руйнувалося з такого режиму, а ще ніби й ліпшало, міцнішало. Душевна свіжість, втішне визволення од в’їдливих спогадів родили з собою й тілесну свіжість.

XI

За тиждень такого аскетично голодного, але відрадісного життя одкривсь нарешті перед професором ще й той, інший елемент Єфремових писань, якого він досі й не цінував гаразд і наче навіть не завважав його досі: елемент чисто релігійний, екстатичний. Захотілося не тільки мати вільний дух і вільне серце, але й розмовляти з божеством; захотілося летіти душею до нього, захотілося з’єднатися з ним…

І Єфремові писання дуже ставали в пригоді професорові: одтоді ніколи ніяка поезія так багацько не говорила до серця йому, як екстатичні Єфремові молитви та його небесна лірика…

Перечитавши Єфрема Сіріна та інших аскетів Сходу християнського, Лаговський взявся за індійських аскетів буддійських, за перських дервішів-суфіїв. Перські писання він читав у перекладах німецьких та англійських. Ці, з їхнім чистим монотеїзмом чи, краще сказати, пантеїзмом, припали йому до душі найбільше; і, дивлячись на мудрі, закручені східні букви паралельного перського тексту, Лаговський радніший був прочитати суфіїв в оригіналі. Він довідавсь од філологів,