Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ранок був тихим. Сонце вже високо піднялося в небі, але Евсун тільки прокинулася. Втома ще не відпускала її, але вона змусила себе встати, одягнути халат і спуститися вниз.
На кухні вона застала Нісу, яка готувала сніданок. Запах свіжої кави заповнював приміщення.
— Нісо, — тихо промовила Евсун.
Дівчина одразу повернулася до неї:
— Пані Евсун?
Евсун зітхнула, провела рукою по волоссю й, набравшись сміливості, сказала:
— Я б хотіла поговорити з тобою.
Ніса поставила чашку на стіл і уважно подивилася на неї:
— Я слухаю вас.
Евсун опустила погляд, ніби їй було трохи ніяково.
— Останнім часом я дуже тиснула на тебе. Мені було важко, але це не виправдовує моєї поведінки. Пробач.
Ніса здивовано моргнула, але потім тепло посміхнулася:
— Та що ви, пані Евсун, не треба вибачатися…
— Давай без “пані”, просто Евсун, — м’яко перебила вона.
Ніса кивнула, а Евсун продовжила:
— Мені треба поїхати в маєток. Якщо Емір дзвонитиме, скажеш йому, що я там.
— Добре, не хвилюйтесь.
Коли Евсун приїхала в маєток, на подвір’ї її зустрів Левент. Його обличчя проясніло, коли він побачив сестру.
— Евсун! — Він міцно обійняв її.
Вона теж стиснула його у відповідь, відчуваючи знайоме тепло рідної людини.
— Брате…
— Як ти? — Левент уважно оглянув її, помітивши, як вона сяє. — Бачу, вся світишся.
Евсун усміхнулася:
— Дуже добре, брате. А ви як?
Усмішка Левента швидко зникла, і в його очах з’явилося щось важке.
— У нас не дуже… Я маю тобі дещо сказати. Це важливо.
Евсун відчула, як її серце стислося.
— Левенте, все добре? Це щось пов’язане з мамою?
Він опустив очі.
— Так…
Вони піднялися до кімнати Айше.
Жінка спала, а біля неї сидів лікар, пильно стежачи за її станом. Евсун відчула, як холодний страх охопив її.
— Левенте… що з мамою? — прошепотіла вона.
Брат довго мовчав, ніби не наважуючись сказати правду.
— Евсун… Я не знаю, як тобі це сказати… — Він глибоко вдихнув. — Мама невиліковно хвора.
Світ потемнів перед її очима.
— Ні… Це не може бути правдою…
Занадто пізно. Темрява накрила її, і вона знепритомніла.
Евсун прокинулася в знайомій кімнаті. Голова розколювалася, а в шлунку все переверталося. Вона сіла на ліжку й ледь встигла добігти до ванної — її знудило.
Левент стояв біля дверей, схвильовано дивлячись на неї:
— Ти як? Тобі зле?
Евсун витерла губи й повернулася до нього.
— Зранку все було нормально… Але зараз не про мене треба думати, — голос тремтів. — Левенте, ми повинні зробити все можливе. Знайди найкращих лікарів, мама має одужати!
Левент опустив голову, але тихо відповів:
— Вона одужає.
Хоча він сам у це майже не вірив.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.