read-books.club » Сучасна проза » Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен 📚 - Українською

Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

44
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Абіссінець" автора Жан-Крістоф Руфен. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 136
Перейти на сторінку:
відображення її обличчя. Зала була маленькою, і в закоханих виникло враження, що вони зненацька опинилися ніс до носа, що дуже обох збентежило. Але навколо було надто велике пожвавлення, надто багато сміху, вигуків, гучних вітань, щоб хтось міг помітити таку малу дрібницю. Однак, уважний спостерігач міг би зазначити, що Алікс, яка доти не виставляла напоказ своєї вроди, хоча й старанно підібрала зачіску та сукню, раптом засяявши, відкрила її всю. Це було схоже на розкриття віяла, на танок павича, на розгорнуті крильця метелика. Її, підхоплену оцим поривом вітру, якого вона так чекала, понесло, немов те вітрило, натхнення краси. Жан-Батіст, не менш здивований, завмер на хвилину, а потім зробив два кроки вперед. Як вояк, котрий, вийшовши з-під прикриття, робиться мішенню для всіх куль, він одразу ж опинився оточеним п’ятьма чи шістьма жінками, які вже чули про подвиги молодого мандрівника, і щодня просили чоловіків запросити його до них на гостину. Побачивши, як він появився, вродливий такою природною вродою, у своєму червоному жакеті зі срібними аксельбантами, з волоссям, що розліталося понад плечима, без краватки, — вони вмить змішали свою цікавість до його розповіді з суто фізичним хвилюванням, яке викликав у них єдиний погляд на нього, при тому, що зброя власних шат підспудно живила їх ілюзією, що перед ними все ще не можна встояти. Жан-Батіст уже почав було тонути в цьому потоці, але раптом загальний рух потягнув усіх з маленького салону та зібрав запрошених в урочистій залі: проголосили прибуття посла. Насправді то була помилкова тривога. Консул послав за Мюрадом свою карету, але той не був готовий, та здуру вирішив, що краще буде вчасно відіслати карету назад, бо вона може знадобитися консулу. Отже, вірменин посадив до неї своїх трьох рабів, наказавши їм передати, що він прийде пішки. Коли карета зупинилася перед ганком, консул власною особою поспішив до неї та, під безжалісними поглядами всіх запрошених, мав незадоволення побачити, як звідти вийшли троє тубільців — босих, загорнутих у прості шматки бавовни, з витріщеними від жаху очима. Мюрад притрусив за десять хвилин по тому, та був спочатку безцеремонно затриманий одним зі стражників, який не впізнав його в темряві. Усі ці недоладності трохи затримали вечерю та подовжили насолоду запрошених, які здебільшого ніколи ще не мали честі бути об’єктом такого почесного поводження. Нарешті гості розмістилися навколо двох довгих накритих столів. Посол Мюрад сидів за першим напроти консула. Другий очолював сір Брело, депутат від народу, перед яким месьє де Майє сподівався таким чином загладити вину за сміховинний випадок з делегацією, яка загубила Мюрада. Напроти розмістився месьє Фрізеті, перший драгоман консульства. Понсе був за цим другим столом, між двох пань, чий вигляд одразу ж засмутив його. Першим його сусідом-чоловіком був, праворуч, секретар Масе.

Жан-Батіст оглядав залу в пошуках Алікс. Спочатку він на мить розгубився, бо вона переплутала своє місце з іншим. Нарешті, вона сіла праворуч від Фрізеті, тобто майже напроти свого коханого. То сталося, за такий довгий час, уперше, що вони опинилися поруч на людях, під сяючим світлом, майже в ілюзії, що вони є господарями дому.

Жан-Батіст намагався не дуже часто дивитися в бік Алікс, настільки сильними були його почуття, і так він боявся, що вони будуть помітними на його обличчі. Коли всі розсілися, шум трохи затих. Гості поверталися урізнобіч з галантними вітаннями, та ось розпочалася розмова.

— А тепер, любий месьє Понсе, ви вже нам розповісте хоч щось про свої пригоди в подорожі до Абіссінії?

Питання пролунало з вуст самого месьє Масе, та пробудило ентузіазм сидячих за столом.

— Краще задавайте мені запитання, — сказав Жан-Батіст. — Ця країна дуже далеко, і нам доводилося щодня переживати пригоди, кожна з яких могла би скласти цілий розділ книжки.

— Отже, почніть з подорожі. Діставатися туди небезпечно? — сказав месьє Масе.

Дивлячись на секретаря, кожний охоче подумав би, що ці слова походять від щирої цікавості. Насправді ж він був, як завжди, на службі. Консул, захоплений думкою відрядити нову амбасаду, цього разу — офіційну, вирішив, що непогано буде знати все про небезпеки, котрі чекатимуть на неї. Мюрад тут виступив поганим помічником. Отже, залишалося змусити Понсе розповісти про подорож. Однак консул не був налаштований його про це просити, а ще менше — допускати, щоб через таку цікавість в аптекаря склалося враження власної важливості.

Ця вечеря наштовхнула месьє де Майє на думку підлестити Понсе та почати витягувати в нього розповіді прилюдно, тобто не виказуючи йому особливого інтересу. Месьє Масе отримав доручення змусити його розповісти якомога більше, спрямовуючи розповідь хитрими питаннями, і закарбувати її всю у своїй дивовижній пам’яті. Під поглядом Алікс Жан-Батіст захопився. Йому було начхати на недоладних буржуа, які сиділи навколо. Лише своїй коханій, їй одній, погоджувався він, хвилюючись, розповісти про небезпеки, яким вони піддавались, про страждання та про радощі, які йому хотілося розділити з нею, хоч і по закінченні всього.

Найважче було Масе спрямувати розповідь мандрівника в річище практичних питань. Понсе заглиблювався в подробиці, які секретарю здавалися зайвими. Він пустився, наприклад, у нескінченний опис кавової церемонії в Ефіопії. Але пані обожнювали подібні сюжети, та дулися на Масе, коли він пробував повернутися до короля Сенаару або до стану шляху до озера Дана. Незабаром йому довелося вийти з розмови та дозволити Понсе зі сміхом відповідати на найбезглуздіші запитання.

Перед десертом гладка дружина якогось купця, червона та пожвавлена напоями, наважилася взяти участь у розмові та гукнула Жану-Батісту тоном, що походив з її минулого життя базарної торговки:

— Месьє, кажуть, що абіссінки дуже вродливі. Чи не привезли ви собі звідти дружину?

Усі подивилися на Понсе.

— Дружину? — спитав він, опустивши очі.

Усі на мить замовкли. Жан-Батіст підняв голову та ненадовго затримав погляд на Алікс; у цьому погляді містилося все полум’я їхнього кохання.

— Насправді, мадам, — сказав він, не звертаючи жодної уваги на ту, яка задала питання, — я вирушив у цю подорож як раз для того, щоб здобути собі дружину. І я гадаю, що зробив це.

Він промовляв ці слова з такою серйозністю, що товариство ще кілька секунд не знало, що подумати.

— Він жартує! — пролунав нарешті чоловічий голос.

Усі раптом розслабилися, дехто засміявся.

— Ви жартуєте, чи не так? — скрикнула сусідка Жана-Батіста, нахилившись до нього.

— Звичайно.

Усі ахнули, і бесіда знов пожвавилася. Але месьє Масе, який не міг подивитися на мадемуазель де Майє без того, щоб захопитися її вродою, хоча й забороняв собі це, помітив погляд, яким вона обмінялася з Жаном-Батістом, і не

1 ... 75 76 77 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"