Читати книгу - "1793"

— цього достатньо, щоб забезпечити майбутнє людям, яких утримували Віде. Так їхнє добро не перейде до королівських рук, — бо ж той напевно його продасть, щоб купити собі нові прикраси чи ганчір’я. Ґустав Адольф також обіцяв дбати про Марію Віде й доглядати її так само добре, як її батьки. Поступово Лукас Віде визнав, що логіка в пропозиції мого батька є. Вдарили по руках, безтямну діву Марію віднесли до церкви й повінчали, при цьому вона й гадки про це не мала. На вінчанні були тільки найближчі. Придане було величезне, а також існувала домовленість, що батько успадкує все добро Лукаса Віде. Так Ґустав Адольф Бальк урятував честь і спадщину своїх предків. Замовив навіть портрет моєї матері, тільки не такої, яка вона була насправді, а яка мала бути. Пасторальна сцена на тлі Фоґельсонґа. Яке знущання!..

Юганнес на хвилину змовк. Що довше він говорив, то плавніше ставала його мова, а заїкання — рідше.

— Як ви, мабуть, розумієте, коли в діви Марії виріс такий живіт, що його не могли приховати й перини Фоґельсонґу, вибухнув великий скандал. Договір з Лукасом Віде передбачав, що шлюбних стосунків у ньому не буде. А тут довелося викликати пупорізку й лікаря, щоб прийняли пологи. Так народився на світ я — живий доказ того, що Ґустав Адольф Бальк збезчестив тіло своєї безпомічної дружини. Кажуть, Лукас Віде від такої звістки мало не помер. Ґустав Адольф прийшов до його ложа й красномовно переконав, що так майбутнє обох родів забезпечено на багато років і що насправді це чудова новина. Не хоче ж Віде смерті власному внукові. Лукас ще кілька років прожив самітником, але більше ніколи не говорив з моїм батьком. Після дідової смерті обидва маєтки об’єдналися, і все це разом тепер — Фоґельсонґ. Усе, що запланував Ґустав Адольф, здійснилося. Завдяки йому народився я, і завдяки йому ж ріс у багатстві й достатку.

Під полозами екіпажу шурхотить сніг, чути форкання коней, хльоскання батога й час від часу якесь бурмотіння візника, таке ж монотонне, як розповідь Балька. Блідо-жовті промені червоніють, і на землю спадають криваво-чорні тіні.

— Якщо хтось хоче виростити чудовисько, пане Вінґе, має якнайраніше навчити його ненавидіти. Мій батько часто мене бив. Ця «велика людина» любила показувати свою силу й владу, знущаючись зі свого оточення, а найбільше — зі свого нащадка. Досить швидко я навчився розрізняти причини, з яких він мене бив. Часто це було через те, що в нього якась невдача й він хотів на мені зігнати лють. Але часто мені діставалося й тоді, коли був у доброму гуморі. Я зрозумів, що в його уявленні саме так дітей вчать шанувати старших і терпіти. Напевно, він пам’ятав своє дитинство і те, як виховували його самого. Думаю, якось він це пов’язував зі своїми успіхами. Нерідко влаштовував мені своєрідні іспити: щось питав, а я мав правильно відповісти. Від страху, що скажу щось не так, я починав затинатися, це ще більше його гнівило, а я ставав ще нерішучіший. Як ви могли чути, від цієї вади я так і не звільнився. Я — чудовисько, вирощене чудовиськом. Мене втішає те, що я сам не залишив по собі дітей. Я буду останнім звіром у цій довгій низці, яка тягнеться, мабуть, ще від початку світу. Якщо це напишуть на моєму надгробку, хай і в дужках, думаю, мені це зарахується як добра справа.

Бальк на мить замовк і кивнув сам собі.

— Батько мене не лише бив. До ночі він напивався і тишу в домі хотів розбавити дитячим плачем.

У сутінках Вінґе не може розрізнити, змінюється вираз обличчя Балька чи просто дерева відкидають тіні й вводять в оману його очі.

— Я жадав помсти так, як тільки діти можуть. Мстився всім, навіть тим, що були надто слабкі й не могли боронитися. Жабкам, що гралися в озері. Собакам і курям. Скоро все живе навчилося боятися мого гніву, як я навчився боятися гніву мого батька.

Сонце зайшло. Вінґе відчув, що стає дедалі холодніше. Ще одна зимова ніч у дорозі. У Стокгольмі, до якого вони щомиті наближаються, ніч візьме свою данину безпритульними жебраками, змушуючи Дітера Швальбе й інших гробарів марно довбати мерзлу землю, аж поки стомляться, покинуть безглузду роботу й просто складатимуть мерців на купи, чекаючи відлиги. Мікель Кардель сидить нагорі біля візника. Він не чує їхньої розмови. Обхопив себе руками й скоцюрбився, щоб втримати хоч трохи тепла. Вінґе переводить погляд зі спини свого товариша на Балька.

— У тому сараї ви могли зі свого карабіна застрелити будь-кого. Найменше я чекав, що ви вб’єте пса.

Бальк відповів так само байдуже:

— Маґнус свою роль виконав. Краще було йому померти на місці від моєї кулі, аніж від голоду серед свого лайна. Ваш друг пальт сказав, що прийшов один і хотів мене пограбувати. Якби сказав правду, ми могли уникнути всієї тієї сцени.

Бальк обтрусив сніг з плечей і поправив шкуру на колінах.

— Часу в дорозі залишається все менше. Дозвольте, я перейду до головної частини своєї історії.

9.

Хлопчик ріс таким самотнім, що навіть слово «самотність» втратило своє значення. Постійно оточений людьми, він не був одним з них. Останній з довгої низки господарів, а нерідко і єдиний господар — батько часто їздив до Стокгольма. Кращий за інших. На звуки сміху він заходив до кімнати, де гралися діти слуг, і всі змовкали. Винувато опускали очі, а батьки швидко випроваджували їх деінде й перепрошували. Відчував, що діти його бояться і ненавидять, хоч і не показують. Він швидко звик до порожніх кімнат.

Домашні вчителі вчили хлопчика всього, що мав знати для свого блискучого майбутнього, якого він і сам не уявляв. Як і батько, часто били — всі вони переконані, що це зміцнює характер.

Фоґельсонґ — не надто приємне місце, тож ніхто не затримувався тут довше року. Для всіх він був просто необхідним злом, яке треба перетерпіти, щоб заробити достатньо грошей і переїхати в якесь краще місце. З часом хлопчик винищив усіх жаб в озері, а дрібні звірята кидалися врозтіч, коли чули його кроки.

Поступово він розуміє, що має також і матір. Фоґельсонґ не такий великий, щоб вічно зберігати цю таємницю. У будинку є один поверх, на який йому не дозволено ходити, і двері, яких не можна відчиняти. Але туди носять миски з кашею, а звідти приносять порожній посуд. Там її тримають таку ж мертву для світу, як і того дня, коли батько її сюди привіз.

Хлопчик пішов обхідним шляхом.