Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А тепер залишмо Алонсо Доброго й вернімося до Дон Кіхота, щоби послухати кабальєро, який узявся за шляхетну справу виправити всі кривди у світі, щоби завдяки цьому здобути собі вічну славу, вернімося й послухаймо, як він зізнається в тому, що не знає, чого вдалося йому досягти своїми трудами, й подивімося, як він обертає свій погляд на спасіння своєї душі, яка прагне потрапити на небо.
«Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» — сказано в Євангелії (Матвія, XVI, 26).
Ті слова Дон Кіхота, якими він висловив своє розчарування у своїх діяннях, те його повернення до здорового глузду Алонсо Доброго, цілком очевидно свідчать про його духовну спорідненість із містиками його кастільської батьківщини, з тими душами, яких змагала туга за сухими високогір’ями, де вони жили, й за лагідною прозорістю низького неба, під яким вони терпіли своє покарання. То була також туга душі, яка страждає від самоти.
Навіщо так тяжко трудитися? Навіщо все? Чи не ліпше буде спокійно спостерігати, як кожен новий день приносить із собою нове зло? Навіщо намагатися виправити ті кривди, яких завдає нам світ? Ми носимо свій світ у собі, він — наше сновидіння, та й наше життя, зрештою, — це наш сон. Очистімося самі, й ми очистимо і його. Погляд чистий доти, доки він дивиться. Слух цнотливий доти, доки він чує. Поганий намір наших учинків, де він перебуває? У тому, хто його здійснює, чи в тому, хто його осуджує? Жахлива злостивість Каїна або Юди, чи не є вона згустком і символом злостивості тих, хто створював їхні легенди? Чи не наша власна підлота спонукає нас відкривати, скільки підлоти є в нашому ближньому? Чи не соломинка у твоєму оці дозволяє тобі побачити колоду в моєму? Можливо, диявол робить винними тих, котрі бояться його?.. Освятімо наші наміри, й тоді освятиться світ; очистімо нашу совість, і стане чистим наше середовище. «Любов покриває багато гріхів», — сказано в першому з двох послань, які приписують апостолові Петру (IV, 8). Чисті серцем приходять до Бога в усьому й усе прощають у Його ім’я. Чужі наміри випадають із-під нашого впливу, і лише в намірах ховається зло.
І насамперед — чого ти прагнеш домогтися, здійснюючи свої героїчні подвиги? Виправити зло з любові до справедливості чи здобути собі вічну відомість і славу за те, що ти їх виправив? На жаль, нам, бідолашним смертним, не дано знати, чого ми досягаємо в результаті своїх трудів. Але пригода може поліпшити нас, підсилити нашу спроможність тверезо мислити, і ми вийдемо на ліпшу дорогу, аніж та, по якій ми досі йшли, на дорогу, що не є дорогою марнославства.
Прагнути до відомості й слави! Про це говорив також Сехисмундо, брат Дон Кіхота:
Хто задля земної слави
Славу жертвує небесну?
Чи не сон добро минуле?
Хто, зробивши справу чесну,
Що йому принесла щастя,
Не сказав би сам собі вже:
Мабуть, все було сновиддям,
Що я бачив? Тож, прозрівши,
Знаю я, що насолода —
Це те полум’я яскраве,
Що на попіл обертає
Вільний вітер кучерявий,
Отже, думаймо про вічність,
Це та слава неокрая,
Де не спить велике щастя
І величчя не дрімає[98].
Ми йдемо до вічного, атож, ми йдемо до вічного, й отак поліпшивши себе та підсиливши нашу спроможність тверезо мислити, ми виходимо на ліпшу дорогу, аніж та, якою ми досі йшли, ми йдемо здобувати небо, не шкодуючи сил, бо
Це та слава неокрая,
Де не спить велике щастя
І величчя не дрімає.
Але ще набагато раніше, аніж Кальдеронів Сехисмундо, поважний Хорхе Манріке[99], оспівуючи смерть свого батька, дона Родріґо, володаря Сантьяґо, говорив нам про три види життя: життя плоті, життя слави й життя душі. Після багатьох подвигів спочив дон Родріґо:
…в Оканьї, де його оселя,
постукала до нього в двері
смерть зі словами:
«О добрий Лицарю, лишіте
сей світ облесливий назавше
з його олжею,
хай міць покаже знамениту
крицеве серце, скуштувавши
біди сієї.
Оскільки, ще живі та дужі,
так мало ви і неохоче
про славу дбали, —
чеснота хай у всеоружжі
зустріне кинуту вам в очі
гірку ухвалу.
Не побивайтеся, дійшовши
до рубежу страшної брані,
що вас чекає.
Адже життя інакше, довше
триватиме у славі й шані
й не дійде краю.
Хоч бути в шані за заслуги —
так само й се життя ні вічне,
ані справдешнє, —
та краще, втім, життя се друге,
аніж коротке блискавично
життя тутешнє.
Рушайте ж, маючи довіру,
і віру маючи невгнуту,
немов бескеття,
і маючи надію щиру,
що зможете собі здобути
життя ще й третє»[100].
Тож чи не було б великим божевіллям дозволити собі втратити нескінченну славу заради слави скороминущої, вічність духу заради того, щоби наша слава тривала доти, доки триває світ, що є лише однією миттю вічності. Набагато доцільніше, прагнучи до слави небесної, здобути додатково і славу земну. Цю думку добре висловив Фернандо дель Пульґар[101], радник, секретар і хроніст Королів-Католиків[102], який у своїй книзі «Світлі постаті мужів Кастілії», говорячи про графа де Аро, дона Педро Фернандеса де Веласко[103], пише, що «цей благородний граф, владарюючи не задля того, щоби задовольнити свої амбіції слави в цьому житті, а плекаючи спокусу здобути славу в житті вічному, правив нашою державою так справедливо, що одержав винагороду, яку дають лише за справжню доблесть: доблесть, володіючи якою, він здобув таку довіру й авторитет, що коли в королівстві виникала потреба знайти людину, якій можна було б доручити надзвичайно важливу справу —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя Дон Кіхота і Санчо», після закриття браузера.