Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Чую, що ти вже прийшов, — пролунало з-за дверей. — Заходь і товариша з собою веди!

Самус, а за ним Нод увійшли до кабінету. Там було трохи охайніше, проте великий стіл мало не прогинався під стосами документів та книжок. З-за нього підвелася струнка жінка, у довгій, приталеній, світло-синій сукні з виразним декольте. Її трохи видовженого обличчя майже не торкалася рука візажиста. Лише тонкі губи ледь позначала рожева помада. Довгий кістяний мундштук із цигаркою королева поклала на попільничку з синього скла — мініатюрну копію сільських ночов для прання, що були вправлені у плетену із золотого дроту ажурну підставку. На перший погляд вона виглядала років на тридцять п'ять, хоча Нод знав, що їй добре за сорок. Довге каштанове, ймовірно, вже підфарбоване волосся перехоплював золотий обруч ажурної діадеми, що виблискувала невеликими сапфірами. Трохи видовжене обличчя, високий лоб, тонкий прямий ніс з чуттєвими ніздрями. Але ж очі! Великі, кольору мигдалю, облямовані довгими віями. «Таки не у матір вдався рудий барон!» — промайнула у Нода думка.

— Нарешті! — королеві довелося звестися навшпиньки, щоб поцілувати сина, який намагався уникнути такого прояву ніжності. — Воргане, дякую, можете йти, — вона відпустила статс-секретаря.

Той миттю зник за дверима, забравши із собою тонку теку з паперами.

— І я за Вами скучив, мамо, — Самус поцілував матері руку. — Знайомтеся, це Нод. Коли Ви дізнаєтеся історію його родини, здивуєтесь неймовірно. Йому я вірю, немов собі... А у чомусь навіть більше, ніж собі.

— Рада бачити Вас, пане Ноде, — нейтрально привіталася королева, хоча у її очах промайнув вогник цікавості. Вона простягла вузьку суху руку без жодної каблучки на тонких довгих пальцях. Схилившись для імітації поцілунку, Нод відчув аромат запашного тютюну, змішаного з парфумами. Йому раптом спало на думку, що Ідар направду кохав у Ауранії не лише її титул. Утім, він вирішив для себе, що то не його справа.

— Колись поговоримо і про історію Нодової родини, — мовила королева. — А зараз, хлопці, в нас є нагальний клопіт. Ідаре! Де ти є? — королева за звичкою сама збиралася відчинити двері, проте Нод випередив її, впускаючи кухарчука. — Ось так і живемо, немов у стані облоги. Ідар мене без потужної охорони вже й до парку не пускає. Вважає, що у певній безпеці я перебуваю лише у моїх особистих покоях. Аудієнції зведено до мінімуму, виїзди та протокольні відвідини також! Навіть засідання Державної ради тепер часто проводяться без моєї участі.

— Щось не пригадую, мамо, щоб Ви раніше так ревно ставилися до королівських обов'язків, — Самус постукав нігтем по ночвах-попільничці, де вже лежали два недопалки. — Та й палили Ви менше.

— Перепрошую, пане бароне, але Ви не зовсім маєте рацію. Її величність приділяє увагу...

— Ідаре, — іронічно перервав кухарчука Самус, — це ти про державні справи чи про цигарки?

— Звісно, про справи, — почервонів Ідар.

— Та цитьте ви! — гримнула королева. — Бо пан Нод подумає, що ми тут на якісь дрібниці час гаємо.

— Жодним чином, Ваша величносте, — зреагував Нод. — Я б не насмілився вважати дрібницями...

— Королівські обов'язки чи цигарки? — королева примружилася майже так само, як Самус.

— Навіть королівські розваги не можна вважати дрібницями, — підтримав королівську іронію Нод, ледь приховавши посмішку під чемним поклоном голови. Але таки не втримався від швидкого погляду на кухарчука, чиє обличчя вже геть розпашілося.

— Так отож, — поставила крапку у знущаннях над коханцем Ауранія. — До справи. Ідаре, розповідай.

— Вибачте, мамо, — звернувся до королеви Самус, — а що було у теці, яку забрав отой Ворган?

— Лист від високемінентного Озута, — пояснила королева. — Озут, пане Ноде, це перший жрець Зорі Безмежжя у Королівстві. Він повідомляє, що до Аріоду прибули верховні адепти — жерці секти ратхарів.

— Усі троє? — перепитав Самус.— Ерг, Телоп і Загра?

— Так. Я доручила таємній поліції з'ясувати, чого їм треба.

— Даруйте, мамо, але Воргану вірити вже не можна. Так само, як і маркізові Будлейвіцу, — Самус коротко переповів розмову, почуту у самшитовому лабіринті.

— Щодо маркіза я давно мала підозри, а от Ворган!.. — з передсердя Ауранія вдарила мундштуком по попільничці, від чого у кабінеті пролунав високий, чистий звук.

— Нічого дивного, мамо, — зітхнув Самус. — Ворган — хлопець з простолюду. Все, що в нього є, це придворна посада. Він відчуває хиткість Вашого становища і намагається врятувати своє.

— А як же честь? — прикинувся наївним Нод.

— У бідняцьких родинах дітей вчать виживанню будь-яким способом, — Самус і далі вдавав із себе соціально досвідченого чоловіка. — Брехня, крадіжки, зрада — усе згодиться, аби видряпатися нагору.

Зачувши ці слова, нещасний кухарчук вкотре почервонів і потупив погляд. Королева погладила його по руці.

— Якщо ти вже закінчив демонструвати свої несподівано набуті інтелект укупі з нетактовністю, перейдімо до справи, — королева суворо поглянула на барона, і тепер вже той мусив опустити очі. — В Ідара, між іншим, є план. Розповідай, друже мій!

— Ваша величносте, — підвівся кухарчук, — панове! Ми всі знаємо, що в Імперії сектанти Ратха обіймають значну частину найвищих посад. Є їх підпільні групи і у нас...

— Це так. Разом із тим, дуже підозріло, що усі троє їх провідників разом прибули до Ланоду, — зауважила королева. — Що їм тут так раптово могло знадобитися?

— Я теж, Ваша величносте, цьому здивувався, — погодився Ідар. — Зазвичай вони навіть в один лімузин не сідають — дбають, щоб у разі аварії секта миттю не позбулася верховних адептів.

— Будемо сподіватися, що таємна поліція швидко з'ясує їх мету, — докинув Самус. — Повернімося до плану!

— Я хочу спробувати... вступити до секти, — вимовив Ідар.

— З дубу впав? — сердито глянув на кухарчука барон. — Про тебе знає усе королівство. Сектанти не повірять, що ти, ні сіло не впало, раптом вирішив стати одним з них. Та і що це дасть?

— Я саме й розраховую на те, що з огляду на моє ммм... становище при дворі мені вдасться наблизитися до керівництва секти та якось