read-books.club » Детективи » "Веста" не знає пощади, Микола Козакевич 📚 - Українською

Читати книгу - ""Веста" не знає пощади, Микола Козакевич"

133
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою ""Веста" не знає пощади" автора Микола Козакевич. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:
покинув чоловік. Але в той час Вільгельміна Рем уже знала таємницю народження свого всиновленого сина. Ось що говорять про Теофіла Августа Ремовича документи, зібрані в цій папці. 2

Теофіл Ремович розповідав багато годин. Часом хвилювання не давало йому говорити, і тоді наставали довгі перерви. Це траплялося особливо в ті хвилини, коли йому доводилося згадувати свою названу матір, яку він любив значно глибше, ніж рідного батька.

— Я не звинувачую свого батька, — говорив Теофіл, жалісно усміхаючись. — Він оддав мене на виховання Галкам, не знаючи, що Ян Галка професійний злодій. А зробив це тому, що я був плодом його безумства — напевно, єдиного в житті, — і компрометував його. Батько був педантично скрупульозним у всіх справах, хворобливо вразливий у всьому, що стосувалося його репутації. Біля Яна Галки я навчився злодійського ремесла…

— Це вже ми знаємо, — перебив Завірюха, щоб не завдавати йому зайвих неприємностей.

— Я, правда, прив’язався до Вероніки. Вона жінка обмежена, але щиро любила мене, і хто знає — якби Галки розійшлися раніше, можливо, я залишився б чесною людиною. Протягом ряду років Вероніка заміняла мені матір, а Ян — батька. Та коли Вільгельміна Рем випадково відкрила старанно приховану таємницю свого чоловіка і зажадала, щоб я повернувся до батька — це був для мене жахливий удар. З підвала Яна Галки я раптом перейшов до покоїв на Новогродській Мені треба було вчитися всього з самого початку в цьому новому світі, в той час, коли старий світ Яна Галки усе ще не відпускав мене. В шістнадцять років пане капітан, не так легко позбутися звичок і поглядів які виробилися за ці роки в злодійській компанії на званого батька. І крім того, мене ніколи не покидала образа на Августа Рема. Через своє самолюбство він поламав мені життя! Теофіл міцно стиснув руки, намагаючись оволодіти собою, помовчав трохи і почав знову: — Зате я глибоко полюбив Вільгельміну, яка стала для мене справжньою матір’ю. Це була ніжна, вразлива душа. її життя проходило в тіні сильної індивідуальності чоловіка. Це ж заради нього вона відмовилась од кар’єри артистки, про яку мріяла з молодих років. Мати — я завжди так називаю її в думках — вчилась у театральній школі, аж до тієї фатальної поїздки на лікування в Швейцарію. А коли повернулась, батько не дозволив їй продовжувати навчання, бо хотів, щоб вона приділяла увагу тільки йому. Він не бажав, щоб його прізвище згадувалося на театральних афішах. І вона здалася. До війни брала участь у різних аматорських спектаклях з благотворною метою, а після війни, коли таких спектаклів уже не організовували, бавилася з магнітофоном, записуючи сцени з великих творів, яких їй ніколи не довелося грати на сцені. Ми багато розмовляли з матір’ю, разом читали і завдяки цьому за чотири роки, проведені в домі батька — з сорок першого до сорок п’ятого — я більше навчився і більше розвинувся розумово, ніж за п’ятнадцять років у домі Галки Але вовка тягне до лісу. В порядному, солідному домі батька мені не вистачало гострих пригод і всяких злодійських справ. Під кінець війни я почав тікати нишком на базар, де діяла банда Яна Галки. Там я познайомився з усією злодійською верхівкою тодішньої Варшави. Мати нічого про це не знала, була певна, що я ходжу на уроки англійської мови, на нелегальні збори гімназистів. Сам я не крав, гроші мені були непотрібні, але слухав розмови про вдалі крадіжки, приглядався, як Галка підробляв фабричну марку на крадених годинниках, проби золота, й іноді допомагав йому. Там же я познайомився з Раком…

— З ким? — скрикнули одночасно обидва, Завірюха і Недєльський.

— З Раком. Не знаю, чи це його справжнє прізвище, чи кличка, розпитувати про такі деталі не зовсім безпечно, — пояснив Теофіл, здивований несподіваною реакцією.

— Прошу, розповідайте далі, — стримався капітан.

— Рак казав, що він офіцер якоїсь підпільної організації. Справді, у нього завжди була зброя і багато грошей. І коли він запропонував мені вступити до його загону, я охоче згодився. Незабаром після цього я з батьками виїхав з міста на канікули, а через тиждень після нашого від’їзду у Варшаві спалахнуло повстання. Не знаю, чим відзначився Рак із своїм загоном у тому повстанні, не знаю, чи взагалі він брав у ньому участь. Після визволення діяльність Рака скидалася на звичайний бандитизм.

Батько під час війни вів разом з інженером Генриком Згожельським приватну торгівлю, а після визволення покінчив з цим і перейшов у розпорядження Міністерства промисловості; йому зразу ж дали високу посаду як рідкісному на той час спеціалістові по точних приладах. Там же почав працювати й інженер Згожельський. Їхній магазин перейшов братові інженера Мирославу Згожельському, який з часом переобладнав його на ювелірний.

Теофіл на мить замовк, немов збираючись з думками. Завірюха вирішив допомогти йому:

— Отже, на фургон напав загін Рака?

Теофіл ствердно кивнув головою:

— То був не перший і не останній напад цієї групи. Після суду мене, як ви знаєте, відбили спільники. Батько, довідавшись про все, що сталося, негайно пустив серед сусідів чутку, ніби я загинув од вибуху міни. Роздобув навіть фіктивне свідоцтво про смерть — тоді це було неважко. І знову, як і після мого народження, його найбільше хвилювала не моя доля, а власна репутація. Він тільки й думав про те, щоб не втратити доброго імені, бо саме починав кар’єру в новій Польщі, і це для нього було найважливіше. На моє прохання Ян Галка повідомив батька, що я перебуваю в безпечному місці — в одному монастирі, який мав зв’язок з військовою організацією, тією самою, куди входив і загін Рака. Батько приїхав до монастиря і, добре вилаявши мене, велів лишатися там і надалі. “Треба почекати, — казав він, — якщо цей устрій не протримається, то все забудеться, а якщо зміцніє, то й тоді, напевно, буде якась амністія”. І я залишився в монастирі, в одязі монаха. Спочатку думали, що я пробуду там кілька місяців, але справа затяглась, і я, виконуючи бажання батька, за

1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Веста" не знає пощади, Микола Козакевич», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «"Веста" не знає пощади, Микола Козакевич» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги ""Веста" не знає пощади, Микола Козакевич"