Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Присутній на тому народному святі поет, сот. Остап Луцький, такими словами змалював ту незабутню всеукраїнську зустріч:

«Яка радість розпирала тоді груди, особливо нам, галичанам, що перший раз найшлися на оспіванім і вимріянім Запоріжжі. Ясним, чаруючим, нестримним полум'ям гордої втіхи, розгорілися наші душі… Радісно усміхається степ до Дніпра і сонця. Серце тішиться кожним засіяним клаптиком землі, кожною деревиною, кожним жайворонком, кожним подувом вітру, бо ж усе це наше, рідне, знову вільне!

Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького українця в той день серед українського війська, на запорозькім Великім Лузі! Неясно в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави, нарешті прорвалося найсильнішою, найрадіснішою, найживішою свідомістю і бухнуло полум'ям повного щастя яке вщерть сповнило всі наші душі. Там ми найглибше відчули і живими очима побачили все минуле, вічну єдність України, її вчорашній і завтрішній день».[143]

В Олександрівську розгорнуло УССтрілецтво широку культурно-освітню, пропагандивну і державно-творчу працю. Головним тереном праці УСС стала місцева «Просвіта» та редакція газети «Січ». В багатьох установах працювали УССтрільці. Оживилось національне життя в місті й околиці. Місто зукраїнізовано. Усюди залунала українська мова. Театр не міг помістити усіх відвідувачів. Українська книжка розходилась масово. Населення міста і сіл приймало УССтрільців і гостило як рідних. Масові прогулянки на Хортицю ставали національними маніфестаціями. Не забракло і ворогів УССтрільців. Це були місцеві москалі, усіх політичних напрямків. Вони говорили, що УССтрільці – галичани – це погані люди.

Гетьманський переворот у кінці квітня прийняло все свідоме й активне українське громадянство в Олександрівську та на всьому Запорожжі – вороже. Так само зустріло його і УССтрілецтво, яке до глибини було вражене вісткою про розігнання Січових Стрільців у Києві, з якими воно держало постійний зв'язок. Від першого моменту вступу в Україну, багато старшин і стрільців УСС втікло до київської формації Січових Стрільців, бажаючи служити безпосередньо УЦРаді. Це негативне відношення до гетьманського режиму займали УССтрільці весь час свойого побуту в Україні.

Після перевороту повіяло в Олександрівську російським духом. Українізація міста спинилася. По селах бушували карні відділи, що несли на села терор. Здирали безправно високі грошові суми від селян. Тяжко побивали людей. З приходом гетьмана скінчилася для УССтрільців радісна доба безжурного романтичного захоплення Східньою Україною. Настали тривожні, поважні часи… [144] Почалися селянські повстання. Тюрма в Олександрівську заповнилась свідомими народними робітниками, селянами, вчителями. Окупаційні війська почали пацифікувати українські села. УССтрільці станули перед можливістю, що й їх вжиють до цієї акції…

Поодинокі сотні УСС дістали наказ від австрійського командування взяти участь у карних експедиціях на села, реквірувати збіжжя, розоружувати збунтовані села, арештувати «протидержавні» елементи. Усі ці накази виконували УССтрільці по своєму.

УССтрілецтво ні на хвилю не сумнівалось, що воно в ніякім випадку не сміє ніколи виступити проти інтересів українського селянства, не сміє зробити йому ніякої кривди, а навпаки було вповні свідоме, що його обов'язком є помагати українським чорноробам, вчити їх боротися за свої права та свою людську гідність. Це ж був один з основних принципів їхньої ідеології.

Ту неприємну для УССтрільців та небажану ними службу в великій мірі злагіднювала особа австрійського архикнязя Вільгельма Габсбурга, що був в тім часі командантом військової групи в Олександрівську, в склад якої входив м. інш. також Легіон УСС.

Під час походу на Україні, з початком квітня, на стації Копань за Одесою, включено Легіон УСС в склад військової групи, якою командував архикнязь Вільгельм. До цієї групи належали крім УСС також інші австрійські частини. Командантом Легіону УСС був тоді сотн. Микитка, який лишився на тім становищі аж до розпаду Австрії.[145] Особа архикнязя Вільгельма стала відома галицьким українцям щойно з осени 1917 р. В тім часі він познайомився вперше з деякими визначнішими українськими громадянами. Ні одна українська політична організація не стояла з ним у якомунебудь зв'язку. З моментом актуалізації української проблеми на Сході Европи, а зокрема коли Україна стала самостійною державою, і на її територію увійшли німецька й австрійська армії, панувала загальна опінія, що австрійські кола уплянували свою політичну комбінацію, зміряючи проведення Вільгельма на зверхнє становище в українській державі. Одначе всі ті австрійські пляни показались безнадійними, бо німецька політика з ними не погоджувалась. Після зааранжованого німцями гетьманського перевороту не могло вже бути мови про якийнебудь успіх габсбурзьких династичних плянів в Україні. Ні Австрія, ні архикнязь Вільгельм не сміли вести ніякої сепаратної політики в Україні всупереч політичним плянам німців. Розумів це передусім сам Вільгельм, який опісля з місця відкидав усякі сyгестії щодо захоплення ним влади, як наприклад проєкт Болбочана і Запорожців, що плянували скинути гетьмана Скоропадського, а на його місце поставити архикнязя Вільгельма.[146]

У всіх згаданих комбінаціях політичного характеру УССтрільці не брали ніякої участи, ні як політично-військова формація, ні поодинокі їх провідні люди. Архикнязя Вільгельма, якого прозвано Василем Вишиваним, УССтрільці оцінювали, як особу прихильну українській справі, як дуже милу людину, гуманного характеру, оборонця українських селян під час реакційного гетьманського режиму і вкінці як безумовного приятеля УССтрілецтва, що боронив його перед вищим австрійським командуванням. До гетьманського перевороту було УССтрілецтво беззастережним сторонником Української Центральної Ради, а Вишиваний був для УСС тільки командантом військової групи, до якої вони входили. Після наставлення