read-books.club » Фентезі » Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Діти Безмежжя" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 115
Перейти на сторінку:

Вони вийшли з приміщення. Тихо, мовчазно пішли в гори. Друзі зачарованими поглядами проводжали їх.

Сяяло Сонце на блакитному небі. Воно щирим золотом, ніжним променем вінчало чола дітей своїх за їхній великий подвиг. І співали деодари, шуміли привітально потоки, задумливо лаштувалися в надійну охорону скелі, щоб зберегти, щоб захистити грудьми своїми перших сонячних мандрівників — провісників вогняної епохи людства

Вона прийде. Якщо двоє, об’єднавшись, змогли піднятись до Сонця, то те ж саме зможе зробити Об’єднане Людство. Воно проникне в Полум’яний Світ, до Вогняних Братів.

А піднявшись до них — воно стане такими, як вони. Бо піднятись до Вогню — це значить стати Вогнем.

Частина друга
Вогонь Прометея
І п’ядь за п’ядею ми місця здобували. Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. Іван Франко Щит серця

Пролунав мелодійний звук. То настінний хронометр відзначив схід Сонця.

Самі собою відчинились широкі віконниці. Гірське прохолодне повітря дихнуло в кімнату, запрошуючи до праці.

Учитель Сонцезір встав, хутко одягнувся в робочий костюм — голубі спортивні штани і куртку з короткими рукавами. Вийшовши на широку веранду, він завмер на кілька хвилин, повернувшись до сходу Сонця.

Промені світила ковзнули з-за гряди гірських снігів, легким і грандіозним помахом змітаючи з долин залишки нічного присмерку. Вершини сліпучо заблищали. Зарожевіли над ними нерухомі хмарини.

Сонцезір радісно вбирав у себе животворну силу Сонця, пив разом з пробудженими луками та лісами щедрий вогнистий напій, відчуваючи себе клітиною пульсуючого полум’яного диску.

Проробивши кілька гімнастичних вправ з глибоким диханням, він збіг вниз, до шумливого гірського потоку. Роздягнувся до пояса, обмився холодною водою.

Одразу стало бадьоро, легко, весело.

Сонцезір повернувся до Школи. Ввійшовши до своєї кімнати, ввімкнув Мережу Зв’язку. На екрані з’явилося привітне обличчя юної дівчинки. Вона білозубо всміхнулася Учителю.

— Я вітаю тебе, Сонцезоре. Що потрібно?

— Бажаю ясності, Ластівко. Мені потрібна Велика Матір.

— Вона буде зайнята десять хвилин. Це влаштує тебе?

— Так. Я буду ждати.

Ластівка зникла з екрана. Сонцезір, хвилюючись, підійшов до дзеркала, поправив куртку на грудях, пригладив сивіюче волосся на скронях. Темно-сірі очі дивилися на світ впевнено і строго. Ні, Учителю не соромно буде зустріти погляд Великої Матері Зірниці — Покровительки Вищих Шкіл. Він може пишатися своїми учнями, яких незабаром треба випускати у перший самостійний шлях на простори Всесвіту. Уже десять років він веде групу з семи юнаків і дівчат, готує їх для Великої Місії — як представників людства Землі в далеких світах при галактичних польотах.

Сонцезір почув сигнал апарата Зв’язку, повернувся до екрана. Ластівка сяяла посмішкою.

— Велика Матір готова слухати тебе, Учителю Сонцезір.

— Дякую, Ластівко.

Голубий екран покрився білою хмаринкою, потім на ньому виникло зображення кабінету. Стіл, шафа з книгами, на стінах кілька старовинних картин з гірськими пейзажами. З глибини кімнати з’явилася висока граціозна постать жінки. Вона наблизилась, зупинилася біля столу.

Це була Зірниця, або, як її любовно називали учні Вищих Шкіл, Велика Матір, Покровителька Учбових Закладів Космічних Проблем. їй минуло вже вісімдесят років, хоч зовні цього й не видно. На худорлявому обличчі не було зморщок, блакитні очі випромінювали енергію і любов, темно-синя сукня підкреслювала тонку струнку постать.

П’ятдесят років тому Зірниця віддала трьох синів своїх у Школу Космопілотів. Через п’ятнадцять років вони побували на кількох супутниках Юпітера і Сатурна, зробивши багато чудових відкриттів. Але в п’ятому польоті трапилась трагедія. Корабель зник. Сини Зірниці не повернулися на Землю. Розшуки не привели ні до чого.

Сумувала вся Земля. А печалі Зірниці не було меж. Вона місяць перебувала в Гірському Будинку Самотніх, а потім ще з більшою енергією кинулася у вир праці. Самовіддане служіння на благо людей, любов до юних привели її на вершину учительської праці. Рада Старійшин Землі обрала її Покровителькою Вищих Шкіл.

Все це блискавкою майнуло в думці Сонцезора, і серце його радісно забилося, сприйнявши в себе глибокий, дружній погляд Великої Матері.

Мовчазно, одними лиш ледь помітними жестами привітались вони. Усміхнулись одне одному. Потім вона сказала:

— Один твій учень сьогодні вступає у повноліття. Ти це хотів сказати мені?

— Так, Зірнице. Ім’я його — Ясноцвіт.

— Прекрасне ім’я. Воно відповідає його суті?

— Я вірю в це.

— Ти добрий учитель. Чого ж бажаєш від мене?

— Перше: кілька хвилин твоєї присутності. Звичайно, з допомогою екрана.

— Згода. Кілька годин зранку у мене вільні.

— Друге: мені потрібна ще одна дівчина. Ти знаєш, Зірнице, що Космічна Група повинна бути гармонійною. Для цього потрібна рівновага Начал.

— Подруга потрібна Ясноцвіту? — строго запитала Велика Матір.

— Так.

— З цим треба обережно, — задумливо сказала вона. — Не поспішай.

1 ... 75 76 77 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"