read-books.club » Фантастика » Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник"

205
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 104
Перейти на сторінку:
диктатури, навіть диктатуру дружби й любові, бо то вже не дружба й любов, котрих вимагають !

Ти несеш у собі найбільший скарб — Розум і Любов. Тобі достатньо внутрішнього світла для гармонійного співжиття з іншими душами у Всесвіті Краси. Злочинцем тебе роблять закони, що тиранічно обмежують творчу волю і штовхають до деградації.

Зруйнуй, Людино, зовнішні закони, хай засяє Закон Серця!

Не жахайтеся смерті. Її нема ! То лиш межа, що відкриває нам нашу власну сутність, опромінену Великою Славою. Відчуйте цю Славу вже тепер, в ілюзорній країні тяжкого життєвого іспиту. Обтрусіте пилюку пройдених стежок з вашого нетлінного вбрання, наблизьте день торжества Держави Світла, до якої прагнуть всі подвижники віків. Женіть геть сум, зневіру і зло! Радість — ваш міст над безоднями! Радістю проходьте понад жахом і хаосом світу! І якщо вам здаватиметься, що ідучий спереду побратим упав у прірву смерті, — не вірте! Він лише зник за поворотом вічної дороги. Нова зустріч — в Батьківськім Домі на Святі Єдності!..»

— Ну й ну! — роздратовано пробурмотів Речислав, відкладаючи убік аркушики. — Змусив мене синочок поринати в еквілібристику прадавніх словес. То там то сям трапляються іскри цікавих думок, власне, їх можна розшукати у манускриптах всіх віків та народів. Проте хлопець пристає з ножем до горла: вирішуй! Що вирішуй? Що я маю сказати йому? Ось тут ще кілька опусів. «Серце Світу». Гм! Ще одна претензія! Далі — «Альтернативна Еволюція». Ну, це м’якше. Безліч мислителів шукали стежку до Утопії, та щось вона заросла чортополохом! Ні, ні, я неспроможний одразу здолати таку купу романтичного маракувашія. Завтра... чи то пак вже нині вранці, я запитаю свого буйного синочка: що я маю вивудити, Вікторе-Будяче, з оцього кучерявого словесного хаосу? Яку рибину бодай елементарного глузду спіймати в потоці фантазувань дивака з двадцятого віку?..



Вибір

— Батьку, ти прочитав те, що я залишив?

— Дещо. Не все.

— Чому?

— Синку, невже ти волієш, щоб я сп’янів від надмірної порції кучерявих... так, так... саме кучерявих словес!

— І ти не втямив, чому я просив тебе прочитати ці відозви?

— Чому ж, я втямив. Але давай спокійніше. Сідай навпроти мене, зосередься. Гляньмо за вікно, на верхів’я Чорногори. Зверни увагу — природа спокійна, монолітна, певна себе. Чи не варто нам уподібнитися їй... не поспішати... Вічність позаду, вічність попереду, а ми...

— Нема вічності, батьку! — різко заперечив син, і в чорних очах загорілися жарини. — Є лише унікальна мить вибору. Спокій природи — то лаштунки нашого сплячого духу. Пам’ятаєш казку про дрімаюче царство?

— Я все пам’ятаю, синку. Ти хочеш вибору ? Давай говорити гранично відверто. Чого ти жадаєш від мене?

— Тільки одного: знати, чи найближча мені людина здатна збагнути веління миті.

— Якої миті?

— Миті народження. Відкинь дорослу пиху, збагни, що дітям, можливо, відкрито те, що недоступно вам.

— Гм. Я читав ці міркування в манускриптах, які ти мені залишив. Не вважай мене бюрократичною, юридичною звіриною, таким собі паперовим пацюком, що відає лише параграфи законів. Не забудь, що я обраний до Всесвітньої Ради не клопотанням якихось меценатів. Зажди, не перебивай! Я відчуваю, може, різкіше, болісніше від тебе загрозу ветхого способу мислення, що його ми досі не можемо подолати. Досягнення будь-яких ділянок життя, пізнання, розвою космічні, вражаючі, проте вони, безумовно, тупикові.

— То чому ж ти...

— Зажди. Я послідовно висловлю все, що дрімало в мені. Те, що в тобі проривається так хаотично, недисципліновано. Сотні великих розумів ґрунтовно, настирливо замислюються над альтернативними варіантами дальшого поступу, проте...

— Що проте?

— Виступити супроти потоку віковічної еволюції з казковими, романтичними проектами — це все’дно...

— Не еволюції — інволюції, батьку, — рішуче перебив син.

— Яка різниця? Творча лавина чи руйнівна — хіба інерції руху не однаково, хто стане на її шляху? Сонячний промінь життєдайний, і він же спопелить тебе, якщо ти необачно вхопиш лишку світлової смаги. Ми маємо справу з стихійними силами, загнуздати які можна лише переважаючими силами, а не дитинністю !

— Ти не збагнув...

— Е ні, я добре збагнув. Ти і твої друзі — ви, ясна річ, не такі собі невігласи. Добре обізнані з систематикою науки, з висновками світової технологічної практики. Мені зрозуміло, що вам кортить змінити орієнтацію планетарної свідомості, ніби розпочати нову космоісторичну п’єсу.

— Цілком вірно! Переглянути колосальну низку так званих законів, які можуть виявитися не «законами», а лише системою забобонних табу і самообмежень.

— Мій хлопчику! Ось це — якраз найважче. Навіть якщо в цьому є зерно глузду... навіть якщо я стану апологетом отаких божевільних... пробач мені!.. отаких карколомних прожектів... то що можна зробити? Ти переконаєш решту людей — а їх десятки мільярдів, різних — жовтих, червоних, білих, чорних, віруючих, атеїстів? Ти їх схилиш до нового розуміння ? Гурт хлопчаків і дівчаток стулити докупи легко, проте він так же легко й розпадеться! А потужна ріка людства урочисто нестиме свої води далі...

— У вир катастрофи тече твоя ріка! — спересердя крикнув син, труснувши гривою чорно-синього волосся. — А зробити можна на твоєму місці вельми багато. Ми в Дитячій Республіці вирішили звернутися до тебе, як до члена Всесвітньої Ради. У тебе — авторитет, у тебе — право розпочати всесвітню дискусію...

— Ініціаторами якої виступають неповнолітні юнаки й дівчата! — іронічно всміхнувся Речислав, перекладаючи не столі папери. — Ти розумієш, що я поставлю себе в смішне становище? Та й для чого ми сперечаємося? Чому ви, дітвора, не вирішите самостійно провести низку експериментів, які стали б вирішальними для розуміння нових ідей? Хіба вам недостатньо лабораторій, шкіл, технологічних комплексів?

— Батьку! Найстрашніша перепона — деспотія тисячолітньої ноосфери. Опір ваших дорослих стереотипів зруйнує будь-який парадоксальний результат. Нові парості не виростуть

1 ... 75 76 77 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник"