Читати книгу - "Феномен Фенікса"

При стискуванні Всесвіту не залишиться нічого — ані сліду від людства, ані самого людства! Тож не буде навіть збагнути кому, що все зникло безслідно.

Місце білого світу займе пітьма — АБСОЛЮТНА ПІТЬМА. Та пітьма, за якою вже не буде нічого — ні часу, ні простору, ні світла, ні матерії, ні планет, ні людей, взагалі — НІЧОГО.

Всесвіт буде скорочуватись і скорочуватись.

Гаснутимуть, провалюючись у пітьму все нові й нові світи, перетворюючись у НІЩО.

Стискуючись, гасячи свої зорі, галактики й галактичні скупчення Всесвіт врешті-решт дійде до того, з чого він і починав 12 мільярдів років тому — до точки. Неймовірно щільної, неймовірно гарячої і неймовірно щільної, до тієї точки, яка буде тоді, коли вже нічого не буде — ані часу, ані простору, ані матерії… Увесь безмежний Всесвіт злютується в точці, меншій найменшого елемента званого електроном.

Скільки буде існувати точка — невідомо. Як і де саме вона буде знаходитись, коли вже не буде Всесвіту.

Космологи вважають, що питання про те, що було до Великого Вибуху не може навіть бути поставленим в тих термінах, до яких ми звикли. При неймовірній щільності речовин поняття часу було (чи буде) зовсім іншим. Також неправильною є й постановка питання про «початок часу». Така ж ситуація і з категорією простору — деякі теоретичні результати доводять, що він не був тривимірним, що його ми всі знаємо, а мав більше число вимірів. (Цими питаннями займається квантова теорія гравітації, але ця наука по суті поки що не створена).

«Слід пам’ятати, що слова «Великий Вибух» означають швидше деякий образ того, що відбулося, аніж фізичну картину самої події. Власне, вибух у фізичній уяві означає різке локальне підвищення температури газу, що поширюється в оточуючому середовищі. Для такого поширення необхідна суттєва різниця тисків в місці вибуху і в тім середовищі, у якім він поширюється. Нічого подібного, звичайно, не існувало в момент Великого Вибуху. Простір поза Всесвітом, що розширювався, не існував. Навіть на найранішніх стадіях розширення Всесвіту. Всесвіт був безмежний. І разом з тим зовнішня картина розлітання нагадуватиме саме розліт осколків після вибуху».

Коротко кажучи: всі спроби описати стан Всесвіту до початку його розширення поки що не мають під собою хоч якоїсь твердої фізичної основи.

Чому все так у Всесвіті влаштовано? Це головне питання вчених. Та й взагалі, цікавих, тих, хто думає про першопричини, що та звідки взялося. І що буде, якщо змінити умови, які призвели до такого влаштування?

Якщо відповідати парадоксально, то: Всесвіт влаштований так, що в ньому стала можлива поява людини. Це положення стали називати антропним принципом. На перший погляд це здається банальним — якщо людина існує, значить для чогось були відповідні умови, а якщо глибше?

Для виникнення галактик, зірок і нашого сонця повинні були скластися ті умови, у яких можлива поява планети Земля.

В час Великого Вибуху повинні були існувати фізичні закони, які й визначать хід подальшого розвитку. Звідки вони взялися — наука цього не знає. Якби ці умови виявились хоч трохи іншими — не виникли б не тільки галактики зірок, але й атоми, з яких вони складаються.

Всесвіт досить крихкий, визнають космологи, найменша зміна діючих у нім закономірностей призвела б до катастрофічних наслідків.

А тому ми живемо у світі, який влаштований мудро і гармонійно. Хоч цього ми ніколи не зможемо збагнути. Одне ясно: Всесвіт влаштований саме так, що в ньому стало можливим з’явитися людині.

І ось усе це має зникнути.

Спершу стиснувшись в первісну незбагненну точку.

А потім точка вибухне і все повториться, — щоб знову виникнув світ, а в ньому людина.

І Великий Вибух відродить Всесвіт, і все почнеться знову з’являтися — час, простір, матерія, речовини, за ними зорі, галактики…

Увесь зрештою Всесвіт знову народиться і в його глибинах спалахнуть мільярди зірок, галактик, планет…

В Галактиці Молочний Шлях — яка знову відродиться, — у спіральному її рукаві, званому рукавом Оріона, знову спалахне зоря, що її буде названо Сонцем, у неї з’являться дев’ять молодих планет, третьою голуба планета, що її колись люди назвуть Землею…

Тоді, як вони з’являться і обживуть свою кульку. Вони навіть не підозрюватимуть, що вони вже були і були не один раз. На голубій планеті Земля під зорею, званою Сонцем. Навпаки, вони будуть певні, що з’явилися вперше. І востаннє. Тоді ж як насправді — в черговий раз, своєї вічності, що настає після загибелі…

А думка — при нагоді, чи коли вночі дивишся на зоряне чорне небо над головою, всіяне зорями, чи вдень, коли сяє сонце, ні-ні, та й вигулькує: а раптом ми, люди, (і я, і ти — теж) не вперше живемо в цьому світі? І раптом все це вже… вже було? Га? Га-а???

І раптом я вже був?

І все, що трапилося зі мною за життя, вже колись… траплялося?

І таким же було зоряне (чи сонячне) небо над головою, і таким же був світ, а в ньому таким уже був я і було таким моє життя — із радощами його і бідами його. І я не вперше все це переживаю — гірке й печальне, радісне і щасливе, що ось зараз буде те й те, як уже було колись…

Але якщо було, то — коли було?

Цього ніхто не скаже. Як і не відповість достовірно: так, усе вже було.

І